Що собою являє СОТ? У чиїх інтересах у СОТ приймаються рішення? Чим небезпечна СОТ?

Історія створення

Світова організація торгівлі (СОТ) не входить до ООН і , відповідно, закони СОТ є вищими для транснаціональних корпорацій (ТНК) та країн-членів СОТ  за закони ООН (екологічних, трудових прав Міжнародної організації праці (МОП) ООН і т.д.). Чому ж СОТ не є частиною ООН?

1948 року ООН прийняла статут ITO (International Trade Organization, Міжнародна торгова організація), що враховував угоди щодо забезпечення зайнятості, закони проти монополій концернів, а також заходи щодо захисту внутрішніх ринків. Проте Конгрес США відхилив ІТО , посилаючись на недостатній захист інвестицій американських банків та концернів. І у тому ж 1948 році була створена інша організація та укладено іншу угоду – GATT (General agreement on tariffs and trade, Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі, ГУТТ). Будучи створеною як тимчасова організація ГУТТ проіснувала з 1948 по 1995 рік, доки не була перетворена у СОТ.  До СОТ входять наступні угоди:

- GATT (Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі, ГУТТ);

- GATS (ГУТП, Генеральна угода щодо торгівлі та послуг);

- TRIPS (Угода щодо торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності);

- TRIMS (Угода щодо інвестицій);

- Угода щодо сільського господарства;

- Текстильні угоди;

- Угоди щодо субсидій;

- Антидемпінгові заходи;

- Угоди щодо фінансового ринку;

- SPS (Угода щодо санітарних та фітосанітарних заходів);

- TBT (Угода щодо технічних перешкод торгівлі).

Теорія вільної торгівлі як ідеологія

Розглянемо аксіоми СОТ.

Аксіома 1

Лібералізація торгівлі була важелем розвитку промисловості для країн, що сьогодні стали розвиненими та для післявоєнного розвитку в нових індустріальних країнах.

Розвинути власну економіку та промисловість є можливим, тільки «відкривши себе» світовому ринку, стверджують СОТ, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк (СБ).

«Всі успішні країни засновували свою стратегію росту на традиційному рецепті реформ макроекономічної стабілізації, лібералізації торгівлі та використання ринкових механізмів» (1), – стверджують вони. «Швидкий та постійний ріст був тільки в країнах, що прогресивно лібералізували захист від імпорту» (2). «У Чілі, Сінгапурі, Гонконзі та Тайвані були використані принципи вільного ринку» (3).

Ідеологія, яку використовують СОТ, СБ та МВФ, немає наукової основи. Корейський економіст Чхан Ха Джун опублікував у 2003 році книгу «Kicking Away the Ladder. Development strategy in historical perspective» (4), де досліджує  це питання та доходить до висновку, що багаті країну в той період, коли їхня економіка тільки розвивалася, самі вживали заходи протекціонізму – наприклад, Великобританія та США. Нові індустріальні країни (НІК) в час розвитку промисловості також підтримували та захищали власну економіку. Отже, твердження, що багаті країни НІК змогли розвинути свої промисловість та економіку, використовуючи рецепти вільної торгівлі, – просто міф. Цей міф використовується багатими країнами («країнами центру» згідно термінології І. Валлерстайна та С. Аміна), щоб запобігти індустріалізації у бідних країнах. Адже поява у бідних країнах власного виробництва автоматично скоротило б ринки збуту ТНК. І тому у межах СОТ корпорації багатих країн переконують бідні країни під приводом розвитку економіки діяти у напрямку, протилежному тому, яким рухалися самі. Багаті країни, котрі використовували протекціонізм на ранніх етапах свого розвитку, тепер забороняють використовувати його іншим. Чхан називає це «kicking away the ladder», тобто розвинені країни «відкидають драбину», якою самі вилізли нагору – і таким чином блокують розвиток інших країн!

Ідеологія «вільних ринків» МВФ та СБ приховує той факт, що індустріалізація у країнах, які вважаються нині багатими, проводилася згідно протекціоністської моделі, а держава при цьому відігравала велику роль у торгівлі, інвестиціях та субсидіях. Успіхи індустріалізації в азійських країнах (наприклад у Малазії, Сінгапурі, Китаї) також зобов’язані не моделі вільного ринку, а сильній ролі держави (5). Модель, яка використовувалася ними, містила в собі земельну реформу, суворе регулювання торгівлі, державні підприємства, дослідження  та інфраструктуру, що фінансувалися державою, високі таможні бар’єри для захисту нових секторів промисловості цих країн від іноземної конкуренції, суворий контроль за грошовою політикою та рухом капіталу, а також субсидії та керовані державою інвестиції у визначені сектори економіки (6).

Навпаки, неоліберальні реформи у азійських країнах спричинили економічну кризу (7). У країнах, котрі відкрили власні ринки для іноземного капіталу, упали зарплати: «У майже всіх країнах, що розвиваються, які розпочали швидку лібералізацію торгівлі, збільшилася прірва між зарплатами, особливо у зв’язку із падаючою зайнятістю некваліфікованих працівників у промисловості та великого абсолютного падіння їх зарплатні, у розмірі 20-30% у країнах Латинської Америки» (8). Лібералізація торгівлі спричиняє зростання безробіття (9). Іноземні фірми часто витісняють національних конкурентів (10).

Аксіома 2

Світова торгівля є вільною, ліберальною.

Розглянемо саме поняття «вільна торгівля» і твердження «світова торгівля є ліберальною, вільною». Як і у ХІХ століття, сьогодні європейські та американські капіталісти домагаються відміни та зниження обмежень міжнародної торгівлі в Азії, Латинській Америці та Африці, тоді як самі закривають свої ринки, наприклад, від сільськогосподарської продукції з країн «третього світу», та підтримують власні ТНК, зокрема, зниженням податків або звільненням від оподаткування (11). У сучасних найбільш розвинених країнах ми тні податки раніше були важливим джерелом фінансування промисловості. Наразі ж розвинуті країни використовують МВФ та СБ, щоб не допустити цього у інших країнах, щоб у них не було власних промислових виробництв і їм довелося би купувати промислові товари у західних концернів (12). Мета попередниці СОТ ГУТТ та самої Світової організації торгівлі, що постала з договору ГУТТ – знизити мита у всьому світі. (13). Лібералізація торгівлі (зниження мита, відміна імпортних квот) стала у багатьох країнах однією з причин кризи державних доходів та занепаду у даних країнах промисловості, орієнтованої на внутрішній ринок (14), загострення кризи платіжного балансу та скорочення робочих місць у країні.

Про яку «свободу» йде мова? Про свободу ТНК відкривати для себе нові ринки збуту, використовувати дешеву робочу силу та дешеву сировину, знижувати податки та робити менш жорстким екологічне законодавство (15). Чи є вільними селяни Латинської Америки або Азії, котрі розоряються  через субсидований імпорт із США? Або, можливо, є вільними робітниці у «вільних економічних зонах», які виготовляють продукцію для ТНК, прямо або через посередників, – що не мають жодних прав та отримують мізерну платню? Чи, можливо, «вільним» є населення, що його обмежують у доступі до приватизованих громадських благ – охороні здоров’я, освіті, воді, транспорту, електриці і т.д.? Можливо, мова йде  про свободу населення захищати свою природу? Або про свободу природу не бути зруйнованою?

Перший заступник директора-розпорядника МВФ і одночасно посол США у Петербурзі Енн Крюгер відкрито заявила у 2003 році на Міжнародному Економічному Форумі у Петербурзі, що «вимога платити цим працівникам  «гідну заробітну плату» згідно стандартів промислових країн повністю знищить всі порівняльні переваги на міжнародному ринку для компаній, що використовують некваліфіковану працю»(16). Очевидно, що мова йде не про гармонізацію (підвищенні) зарплат і прав працівників (що було би добре для працівників), а саме про використання дешевої праці, – тобто міжнародні організації захищають інтереси ТНК.

Аксіома 3

Лібералізація торгівлі і сьогодні веде до економічного зростання. Це безперечно доводить теорема Рікардо про порівняльні переваги. Тому торгівля повинна бути лібералізована.

В умовах, коли капітал вільно переміщується між країнами, диктуючи їм свої умови, МВФ і СБ вимагають від держав «третього світу» спеціалізації на сільськогосподарських продуктах та копалинах – адже ТНК багатих країн вигідні низькі ціни на товари з цих країн і відсутність у них власної промисловості: «Світова торгівля структурована так, що Північ (країни центру, розвинені, багаті країни – ЄС, США, Японія) переважно продає на світовому ринку готові промислові вироби та послуги з більш високою вартістю, у той час як Південь (Латинська Америка, Африка, Східна Європа, Центральна Азія, Південна Азія) продає головним чином рослинні продукти, мінерали й вироби з низьким ступенем переробки та вартістю. Крім того, з 1970-х років ціни на товари, що продаються країнами Півдня, впали»(17). Після вступу в силу угоди СОТ ціни на не перероблені товари впали ще сильніше: «Приблизно через дев’ять років після того, як СОТ набула чинності, ціни на усю первинну сировину, крім нафти, впали більш ніж на чверть. Уругвайський раунд СОТ скасував угоди, що регулювали ціни на сировину, котрі стабілізували світові ціни на ці продукти»(18). Тепер ціни знаходяться у вільному польоті через спеціалізацію, нав’язану МВФ і СБ всім країнам. Це вигідно західним концернам. Потрапивши у боргову залежність від західних банків, держав і міжнародних фінансових організацій, країни «третього світу» змушені збільшувати обсяги експорту задля погашення кредитів. Одначе, так як країни «третього світу» спеціалізуються на виробництві лише кількох видів товарів, причому багато з них були орієнтовані на виробництво одних і тих же товарів, зростання експорту однотипних товарів з багатьох країн знижує на них ціну. Це призвело до подальшого падіння цін на продукти країн «третього світу».

Більш докладний аналіз дає Християн Фельбер у статті «Критика теорії вільної торгівлі» (див. Додаток).

Що таке СОТ – аналіз інтересів

Всупереч гаслу «СОТ знищує бідність» («WTO eliminate the poverty») бідність у країнах, які увійшли до СОТ, зросла (19). Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі – не дивлячись на обіцянки перед входженням до СОТ – не тільки не зросла, але у деяких випадках і впала. Наприклад, після вступу до СОТ упала частка у світовій торгівлі найбільш економічно слаборозвинених країн (за даними доповіді організації ООН, UNCTAD Report 2002) (20).

Права та обов’язки членів

Право СОТ стоїть над законодавством національних держав і передбачає єдиний можливий шлях розвитку економіки країни. Члени СОТ зобов’язані лібералізувати, приватизувати, дерегулювати (відкривати для доступу ТНК та банків) сфери своєї економіки одну за одною (21).

Держава, що вступила до СОТ, вже не зможе, як суверенна держава, просто змінити свою політику. Відмовитися від зобов’язань перед СОТ щодо лібералізації або змінити умови можна тільки через три роки після набрання чинності цих договорів. І тільки після виплати компенсацій торговим партнерам, які зазнали збитків. Якщо, наприклад, яка-небудь держава захоче знову націоналізувати приватизовану систему охорони здоров’я, то вона зіткнеться з судовим процесом у СОТ і величезними штрафними санкціями (22): «На відміну від реформ, що проводяться країною в односторонньому порядку, зобов’язання, на які йде країна у СОТ, новий уряд не зможе просто відмінити, якщо він не захоче таким чином відкривати свій ринок для іноземної торгівлі та іноземних прямих інвестицій» (23).

Якщо держава уклала угоду щодо полегшення торгівлі з однією країною, то ця угода має діяти і по відношенню до інвесторів інших країн.

Держава не може ввести кількісних і якісних обмежень для доступу на свої ринки іноземних концернів і банків (як от: квоти, ембарго, заборона, контингентування та введення мінімальної ціни за експорт та імпорт).

Оскільки суспільні блага, за правилами СОТ – теж товар, що підлягає приватизації, то всі ці заходи стосуються і доступу іноземних інвесторів на «ринки» освіти, охорони здоров’я і т.д.

Угода ГАТТ забороняє заборону імпорту товару з екологічних міркувань.

Держава не має права регулювати рівень валютних витрат і не має права наказати інвесторам, яку частину прибутку вони повинні інвестувати в цій країні, яку вивести, а також яку частину продукції вони можуть вивести з країни. З цим пов’язані проблеми платіжних і торгових балансів.

Державам заборонено зобов’язувати інвесторів використовувати продукти, вироблені у країні, у процесі виробництва або зобов’язувати їх приймати на роботу населення цієї країни.

Кожна країна може бути звинувачена перед судом СОТ. Якщо країна хоче, наприклад, ввести обмеження на експорт своїх ресурсів, то вона цим уже «порушує закон СОТ» та «правила вільної торгівлі»!

Країна не має також права приймати закони і договори, які зобов’язують, щоб при переробці ресурсів цієї країни використовувалося населення цієї країни. Покарані, згідно закону СОТ, можуть бути також ті країни, які надаватимуть перевагу місцевим інвесторам замість іноземних інвесторів.

У межах СОТ прийняття законів не прив’язане до держави, якої вони стосуються. Тепер на рівні права інтереси міжнародного торгового капіталу, інтереси міжнародних концернів та банків стоять вище інтересів населення країн-членів СОТ.

Уряди країн-членів та адміністрації регіонів зобов’язані підкорятися праву СОТ. При порушенні прав СОТ країні-«винуватиці» загрожують судові процеси, закони проти цієї країни, вилучення вкладених коштів.

Хоча СОТ – договір між державами і формально з вимогами до СОТ змінити законодавство іншої країни, (скарги перед судом СОТ) виступають держави, як правило, за такими заявами стоять транснаціональні корпорації, яким «заважає» той чи інший закон у державі, де вони збираються займатися бізнесом (24).

У межах СОТ група з торгових представників країн-членів СОТ (не обраних народом, а призначених урядами своїх країн) приймає рішення про правила СОТ. Ці люди стають найвпливовішим в світі судом і законодавчим органом, чиї рішення зобов’язані виконувати суди і парламенти країн СОТ. Як саме корпорації лобіюють в СОТ свої інтереси, можна прочитати, наприклад, у працях Сьюзен Джордж і на сайті організації WEED (www.weed-online.org). Так, у США корпорації мають доступ (через консультаційні поради з торгівлі) до торгівельних представників США у СОТ (25). В інтересах прибутку корпорацій знижуються, наприклад, стандарти охорони здоров’я та безпеки харчування (26). СОТ змушує країни-члени ввозити генетично модифіковану продукцію. У СОТ немає антимонопольного законодавства.

СОТ може заборонити прийняте в країнах регулювання руху капіталу та скасувати заборону спекулятивних дериватів. Наприклад, ЄС через СОТ вимагав від Таїланду скасувати закон, що забороняє діяльність у Таїланді банків, що розташовані в офшорних зонах, де відмиваються податки (27).

Держави, що увійшли до СОТ, не мають права регулювати розмір прибутку, який повинен інвестуватися в їхній країні, розмір прибутку, який можна вивозити.

Забороняється ставити до товарів вимоги, пов’язані з умовами їх виробництва. Це позбавляє країни теоретичної можливості заборонити, наприклад, ввезення товарів, під час виробництва яких було завдано значної шкоди навколишньому середовищу або використовувалася дитяча праця.

У приватних і державних компаній та у національних й іноземних компаній повинні бути рівні права. Це, зокрема, означає, що, якщо державна лікарня, або університет, або пошта отримує фінансування від держави, то приватні інвестори можуть теж вимагати від держави фінансування під приводом порушення конкуренції і порушення їх прав як інвесторів.

Мета правил СОТ полягає в тому, щоб відібрати у держав право самостійно регулювати їх економіки та навіть теоретичну можливість проводити реформи в інтересах свого населення. У той же час результати лібералізації торгівлі надали величезні права ТНК (28).

Виробництво і торгівля в глобальній перспективі

Єгипетський економіст і критик неоколоніалізму Самір Амін пише, що перехід GATT у WTO був центральним для нової форми економічного управління світом колективним імперіалізмом:

«СОТ була безумовно створена для того, щоб закріпити і легалізувати «порівняльні переваги» транснаціонального капіталу. Виробничі права і авторські права у СОТ були визначені таким чином, щоб закріпити монополії транснаціональних компаній, гарантувати їм надприбуток і поставити на шляху кожної спроби незалежної індустріалізації в країнах периферії практично непереборні перешкоди. СОТ – це не тільки організація з регулювання світової торгівлі, як то змушує думати її назва; функції СОТ є набагато ширшими. Вона повинна запровадити єдині правила управління національних та світового ринків. І згідно радикальної концепту «вільної торгівлі», якого у такому масштабі ще не існувало в історії, скасувати всю різницю між ними. Результатом цього буде реорганізація систем виробництва в інтересах найсильнішого, тобто транснаціонального капіталу. Тобто СОТ хоче організувати виробництво в світовому масштабі, причому не в сенсі розвитку (для бідних – хоча б частково «наздоганяючого»), а для максимізації прибутку ТНК при цементуванні асиметрії виробничих структур та їх нерівності. … Проект «управління світової економіки СОТ» в цілому є вкрай реакційним: він спрямований на повернення до колишніх форм міжнародного поділу праці. Тому СОТ для мене – є істинно новим колоніальним міністерство країн “вісімки”. СОТ відіграє по відношенню до всіх країн периферії одну і ту ж роль – не дати змогу колоніям стати у майбутньому конкурентами, і для цього відібрати у держав периферії право на самостійне законодавство (29) і регулювання щодо діяльності капіталу метрополій в цих країнах. Реально існуючий капіталізм (30) дотримується логіки систематичного захисту найсильніших монополій. Теорії вульгарної економіки (теорії уявного капіталізму) про «чесноти» вільної торгівлі – тільки пропаганда в найпростішому розумінні слова, тобто брехня. Я належу до тих, хто визначає капіталізм не через «ринок», а разом з Броделем – через владу, що стоїть над ринком. (31).

СОТ не дозволяє країнам периферії захищати свою промисловість митними зборами та субсидіями, але країни центру («сімка») продовжують виплачувати субсидії, наприклад, у сільському господарстві. США також ввели квоти на сталь, щоб захистити від іноземної конкуренції американські сталеплавильні концерни.

Теорія «національних цін на ресурси»

МВФ, СБ і СОТ пропагують орієнтацію на експорт і домагаються спеціалізації економік країн периферії у ті сектори, які вигідні корпораціям, що які стоять за ними. При цьому СОТ, МВФ і СБ використовують теорію «національних цін на ресурси» (domestic resource costs, DRC), щоб зберегти систему «центр» – «периферія». DRC подаються за надійний індикатор для поділу економічних секторів на ті, в яких країна може очікувати на досягнення успіху, у яких вона не повинна виробляти, і на ті, які вона навіть не повинна пробувати розвивати.

DRC – це одиниця виміру витрат на сировину, що використовується для виробництва одного товару в самій країні задля купівлі однієї валютної одиниці або її заощадження. Таким чином світовий ринок стає мірилом оцінки рентабельності і конкурентоспроможності національного виробництва, масштабом для структурування економіки країни. Це ніяк не співвідноситься зі станом справ, попитом та цінами на внутрішньому ринку. Масштаб і шкала оцінювання привносяться ззовні, тому витрати на використання ресурсів країни ніяк не співвідносяться з такою метою, як справедливість або довгострокове благополуччя населення. Теорія DRC розглядає умови, що склалися на світовому ринку, задля визначення того як повинна себе поводити країна, щоб купити або заощадити один долар. Це означає, що виробництво є орієнтованим на експорт і виходить зі світових цін на товари. Втілення цієї теорії в політиці має гарантувати, що країна периферії і надалі залишиться в тому ж стані (32).

Подивимося, як саме в рамках режиму СОТ проводяться інтереси ТНК. Вимоги при вступі до СОТ збігаються з умовами надання кредитів МВФ і СБ – з реформами структурного пристосування: лібералізація, приватизація, стабілізація. СОТ працює у тісному співробітництві із МВФ і Світовим банком.

Списки секторів, які планується відкрити для «світового ринку»

Країни-члени СОТ складають списки секторів ринку в інших країнах, куди хочуть отримати доступ їхні концерни і які через це повинні бути відкритими для міжнародної торгівлі, та списки галузей економіки, які ці країни самі хочуть відкрити. Ці списки тримаються у таємниці і не підлягають громадському обговоренню (33).

Суд СОТ

СОТ має власний суд (Dispute Settlement Body). За допомогою цього органу СОТ може змусити національні уряди скасувати федеральні і регіональні правила та закони, що стосуються, зокрема, захисту навколишнього середовища та соціальних стандартів, що СОТ вже і робить. Деякі уряди та концерни цілеспрямовано використовують погрозу подати на країну до суду СОТ як зброю, щоб блокувати регулювання у сфері охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я (34).

При цьому не обвинувачував зобов’язаний доводити провину обвинуваченого, а обвинувачений – свою невинність. Що мається на увазі? Наприклад, ЄС забороняв свого часу ввезення на свою територію ГМО, після чого США (в інтересах концернів США) подали на ЄС до суду СОТ. ЄС був зобов’язаний довести, що ГМО є шкідливими, а не США – що ГМО не є шкідливими. Суд СОТ присудив ЄС до сплати великих штрафів. Незабаром Євросоюз здався, дозволивши ввезення ГМО, але зобов’язавши до їх маркування. Нині США борються проти відміни маркування товарів, що містять ГМО.

До речі, СОТ не визнає міжнародно визнане екологічне право превентивно забороняти щось потенційно небезпечне (товар, речовина, продукт).

У 1989 році ЄС заборонив обробку м’яса гормонами росту і ввезення такого м’яса на свою територію, побоюючись за здоров’я споживачів. У 1996 році США й Канада подали на ЄС до суду СОТ, аргументуючи свій крок тим, що шкода від гормонів ще не доведена. СОТ присудила ЄС до сплати штрафу за всі роки заборони: по 117 мільйонів американських доларів на рік Сполученим Штатам і по 11 мільйонів канадських доларів – Канаді.

Компанія Gerber ввозила до Гватемали дитяче харчування, яке потрібно було розводити водою. Однак через погану якість води, за даними ЮНІСЕФ, щорічно вмирає близько 1,5 мільйони дітей. Тому вже у 1981 році ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) видала «Міжнародний кодекс з продажу продуктів, що заміняють материнське молоко», який включав в себе заборону на ідеалізування штучного дитячого харчування і постановляв наклеювати на дитяче харчування інформаційні повідомлення щодо переваг материнського молока. У 1988 році у Гватемалі було ухвалено відповідний закон, смертність немовлят значно знизилася, ООН схвалила шлях Гватемали як зразковий. Однак Gerber вчинила через США у СОТ тиск на Гватемалу, після чого верховний суд Гватемали вирішив, що цей закон розповсюджується тільки на дитяче харчування, вироблене в країні. А так як Gerber імпортувала свої товари, продукції цієї фірми закон не торкнувся.

Крім відомих випадків з судом СОТ відомі також випадки із судом Світового банку і судом NAFTA. У Болівії після приватизації водопостачання в департаменті Кочабамба концерном Bechtel ціни зросли настільки, що люди були змушені платити за воду близько чверті свого доходу. Населення збунтувалося, і після піврічної «війни за воду» прогнло концерн. В результаті суд Світового банку (International Center for the Settlement of investment disputes, ICSID) призначив Болівії виплатити Bechtel 25 мільйонів доларів, що є втричі більше інвестицій концерну.

Суд NAFTA ухвалив рішення про те, що Мексика повинна виплатити американському концерну Metalcald 17 мільйонів доларів компенсації за те, що той хотів побудувати поруч із заповідником звалище отруйного сміття, а Мексика це заборонила.

Концерн Ethyl звинуватив Канаду в суді NAFTA у тому, що вона заборонила на своїй території отруйну добавку до бензину ММТ. Канада злякалася штрафів і відкликала заборону.

2001 року американська фірма експрес-доставки United Parcel Service подала до суду NAFTA на Пошту Канади. Вона звинуватила її у «нелояльної конкуренції» і зажадала 160 мільйонів компенсацій, оскільки Пошта Канади отримує субсидії від держави.

Стандарти з безпеки продуктів харчування не повинні бути суворішими, аніж правила Codex alimentarius організації ФАО (FAO Food and Agriculture Organization, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) – при цьому на ФАО дуже впливають представники аграрних концернів та концернів, що виробляють продукти харчування.

Права споживачів

У відповідності до розділу XX ГАТТ, «заходи щодо захисту життя та здоров’я або невідновлюваних джерел енергії, що обмежують торгівлю, можна приймати тільки тоді, коли вони не є дискримінацією і завуальованим обмеженням міжнародної торгівлі». Чиї інтереси представляють судді СОТ, можна було вже здогадатися. Виходячи з цього, зрозуміло, в чиїх інтересах можна інтерпретувати це розпливчасте регулювання.

ГАТС

Меморандум СОТ від 19 березня 2001 постановляє, що національні закони і регулювання країн можна скасувати, якщо СОТ вважатиме їх «більш обтяжливими, ніж це є необхідно». Це означає, що СОТ буде переглядати вже прийняті закони! При цьому в суді СОТ, згідно даного меморандуму, потрібно відхиляти «контраргументи, що вказують на гарантування суспільного блага», замість цього на першому місці повинен стояти принцип ефективності (35). Стаття VI.4 угоди ГАТС (36) передбачає таку «перевірку необхідності» для національних законів. Це означає, що комісія ГАТС з врегулювання спорів має право вето на рішення будь-якого парламенту або будь-якого урядового органу будь-якої країни. Саме вона вирішує, чи є той чи інший закон або правило «більш обтяжливими, ніж це є необхідно». Причому що таке є «необхідно», теж буде вирішувати комісія ГАТС, а не парламент країни (37). Завдання комісії з врегулювання спорів при СОТ – гарантувати, «щоб уряди світу керувалися не тим, що добре для їх населення, а щоб закони були якомога вигіднішими для іноземних інвесторів і торгових корпорацій» 38. Кожна національна постанова, яка стосується захисту природи, має відповідно до ГАТС СОТ пройти тест на «необхідність».

Християн Фельбер підводить підсумки: «Коротше кажучи, якщо навіть захист навколишнього середовища, регулювання фінансових ринків, підтримка національної економіки і соціальний захист ГАТС відносить до сфери свого регулювання, то можна сказати, що ні одному національному закону не гарантована безпека від СОТ» (39).

У ГАТС важливий принцип «рівного ставлення». Мається на увазі наступне. Якщо, наприклад, установи громадського сектору Росії отримують субсидії, то їх повинні отримувати й іноземні приватні установи, що виходять на ринок. Інакше вони вважаються «обмеженими у правах». Право ж людей на безкоштовне лікування та освіту при цьому не розглядається! Суб’єкти права – не люди, не населення, не громадяни, а – юридичні особи, фірми, корпорації. СОТ примушує держави, що входять до її складу, знижувати фінансування громадського сектору (дитячі садки, школи, університети, лікарні, будинки престарілих, бібліотеки, музеї, системи водопостачання, транспортні державні підприємства, пенсійну систему, енергосистеми і галузь охорони здоров’я, пошту та сферу телекомунікацій (40)). «Це означає кінець громадського сектору. Як раз цього хоче неолібералізм. Від держави повинен залишитися тільки скелет: поліція, суд, армія, центральний банк », – пише Християн Фельбер (41).

Найбільші концерни у галузі «сфери послуг» є родом із ЄС та США. Звертаю увагу на те, що в поняття «сфера послуг» у контексті СОТ входять, крім звичайних послуг (перукарських, наприклад) всі перераховані вище сектори та установи! Тому логічно, що саме США й ЄС вимагають від інших країн у СОТ відкрити ці сектори для доступу іноземних інвесторів (42) і приватизувати суспільні блага (охорона здоров’я, освіта тощо) (43). СОТ вимагає проведення приватизації суспільних благ, які вона розглядає як комерційні товари – та передає їх під контроль корпорацій. «Приватні інвестиції» і логіка отримання прибутку (тому що інвестиції – не меценатство) повинні, згідно СОТ, йти у всі галузі – спорт, культуру, сферу ЖКГ у тій мірі, в якій у них можна отримати прибуток: «Концерни вже конкурують один з одним за приватизацію водопостачання, трас між містами і доріг у містах, національних парків та багато іншого» (44). У бідних країнах близько 80% населення не може платити за школу, вищу освіту, транспорт, воду та електрику, виплачувати внески на медичну страховку і пенсію. Тим часом власникам своїх акцій компанії виплачують нечувані дивіденди. Ці прибутки повинні звідкись з’являтися, і їх не отримати при запровадженні благодійних цін. Уряди держав-членів СОТ до того ж не мають права регулювати ціни, оскільки у СОТ такі дії розглядаються як «перешкоди на шляху торгівлі» і державі загрожують економічні санкції. Держави, за правилами СОТ, не можуть, наприклад, вимагати від концернів підключити до водопостачання або транспорту бідні райони, тому що «будь-яке регулювання заважає ринку». Те ж саме стосується і регулювання цін.

ООН попереджає, що ГАТС позбавить широкі верстви населення доступу до елементарних суспільних благ!

Колишній директор відділення ГАТС в секретаріаті СОТ Девід Хартрідж стверджує, що без величезного тиску американської індустрії фінансових послуг, особливо таких фірм, як American Express або Citicorp, ГАТС не був би прийнятий. ГАТС лобіювали також USCSI (US Coalition of Service Industries), ESF (European Services Forum), Liberalization of Trade in Services (LOTIS), Global Services Network (GSN), International Financial Services London (IFSL). Головою LOTIS, наприклад, є лорд Бріттен, який входив до керівництва ЄС і сьогодні – він є віце-президентом міжнародного банку Bankhaus UBS Warburg. У LOTIS представлені банки та страхові компанії, які контролюють сотні мільярдів доларів (45). Крім банків і страхових агентств, ГАТС вигідний концернам, що спеціалізуються на енергосистемах, системах водопостачання, освіті та охороні здоров’я 46, оскільки ГАТС – інструмент для проведення приватизації цих галузей.

СОТ, СБ і МВФ стверджують, що конкуренція приватних фірм в громадському секторі знизить ціни та покращить якість, але цей аргумент не відповідає дійсності – не має сенсу класти паралельні рейки або водопровідні труби. Як вже було показано вище, прикладів негативних результатів приватизації суспільних благ достатньо: у Великобританії розвалюється приватизована залізниця, у штаті Каліфорнія валиться приватизована система енергозабезпечення, в Болівії та Південній Африці – забезпечення водою, а в Чилі – пенсійна система (47).

СОТ і природа

Донині всі судові суперечки з екології в ГАТТ-СОТ послаблювали національне екологічне законодавство (48).

Право СОТ ставиться вище екологічного законодавства. Порушення міжнародних угод щодо захисту природи не карається санкціями, і тому міжнародні угоди щодо захисту навколишнього середовища не мають фактичної сили, – права ж економічних суб’єктів, корпорацій на «вільну торгівлю» і експлуатацію природи є захищеними.

За правилами СОТ, держава не має права заборонити ввезення на свою територію продуктів, шкідливих для здоров’я і навколишнього середовища, тому що це «проти правил вільного ринку».

СОТ забороняє маркувати продукти харчування будь-якими етикетками, які інформують споживача про те, наскільки екологічно чистими є придбані ним продукти. Не можна також обмежувати ввезення товарів, виробництво або споживання яких призводить до руйнування навколишнього середовища (49).

МВФ, СБ, СОТ вимагають переорієнтації виробництва залежних країн на експорт, що спричиняє прискорене руйнування природи. Потрапивши в «боргову петлю» МВФ та Світового банку, країна змушена постійно експортувати власні ресурси, щоби заробити валюту для сплати боргів.

СОТ не визнає міжнародні договори щодо захисту навколишнього середовища.

СОТ не визнає також міжнародний принцип обережності, тобто держава не може заборонити імпорт товарів, поки не доведено, що вони є шкідливими. Наприклад, країни ЄС відмовилися ввозити м’ясо із США, тому що тварин там годують гормонами. За це проти ЄС були введені штрафні санкції. Те ж відбулося і з генно-модифікованими продуктами з США: правила СОТ не дозволяють заборонити їх ввезення, ті держави, які все ж таки його забороняють, платять великі штрафи. Все це, звичайно, робиться в інтересах концернів, що виробляють генно-модифіковану продукцію, велика частина яких розташована в США (наприклад Monsanto) (50).

Лібералізація транспорту може призвести до скорочення залізничних перевезень через високі ціни на приватизованих залізницях, закриття неприбуткових ділянок та зростання інтенсивності автомобільних перевезень. ГАТС загрожує і національним законодавствам у галузях, безпосередньо пов’язаних із забрудненням природи, таких як нафто- і газовидобуток.

Інвестиційна угода до СОТ

Іноземні інвестори зацікавлені у скасуванні різних державних вимог: щодо регулювання інвестицій, що стосуються величини участі іноземного капіталу, квот з обов’язкового залучення місцевої робочої сили або з використання місцевої сировини або матеріалів, зобов’язань щодо створення  спільних підприємств з фірмами цієї держави, виконання місцевого законодавства з трудового та екологічному права, а також вимог, що стосуються торгового та платіжного балансу. Їх мета – зробити так, щоб не виникало зовнішньоекономічного дисбалансу через занадто велику частку напівфабрикатів, занадто великих валютних витрат або через надзвичайно великого вивезення прибутків (51). Планується внести до ГАТС закони, що скасовують подібне державне регулювання. Уряди країн «сімки» вже підтримують цей проект.

Вже під час переговорів ГАТТ, що призвели до створення СОТ, США спробували об’єднати в одну законодавчу систему правила, передбачені Угодою про Північноамериканську Зону Вільної Торгівлі (NAFTA) і правила СОТ. Інвестори повинні були б отримати більше прав і бути краще захищені, в першу чергу ТНК отримували право самостійно подавати скарги до суду СОТ, оминаючи держави. Євросоюз також лобіював інтереси транснаціональних інвесторів. Проте спроби США і ЄС зазнали поразки завдяки опору більшості інших країн. Зазнавши поразки на першому етапі, США і ЄС спробували провести ці угоди всередині блоку багатих країн – Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), а вже потім переконати решту всього світу ухвалити ці норми, схвалені «найуспішнішими» країнами. Кульмінацією цієї кампанії корпоративного лобізму була спроба прийняти угоду MAI (Багатостороння угода з інвестицій, Multilateral Agreement on Investment). Фактично MAI передбачала добровільну відмову держав від будь-якої форми контролю за діяльністю приватного капіталу в принципі. Цей документ був настільки скандальним, що викликав бурю обурення в Західній Європі, причому не тільки у лівих колах. Документ було відхилено Європарламентом.

Вже сьогодні держави знижують екологічні і соціальні стандарти, прагнучи залучити капітал. Інвестиційні угоди ще більше обмежують права держав вживати заходів щодо захисту праці та природи, а приватні інвестори – здебільшого ТНК – отримують можливість у рамках міжнародного права звинувачувати держави, якщо ті вводять регулювання. До регіональної економічної угоди NAFTA входить інвестиційна угода, через яку Мексика була засуджена до виплати штрафу американському концерну, тому що Мексика заборонила будівництво отруйного звалища для сміття поблизу заповідника!

Прийняття у СОТ угод згідно моделі NAFTA позбавить країни правової можливості самим визначати, як швидко і в якому обсязі витрачаються ресурси цієї країни (52).

Принцип СОТ «рівних прав національних та іноземних інвесторів» робить незаконною підтримку національної промисловості (як приватної, так і теоретично державної), тому що іноземні та національні інвестори «повинні володіти рівними правами» (53).

Фінансовий ринок та СОТ

В інтересах банків, страхових фондів і трейдерів (торговців цінними паперами), США разом з ЄС та Японією намагалися інтегрувати на Уругвайському раунді спеціальну угоду про фінансові послуги в ГАТС (54). Фінансові гравці мають великий вплив на формулювання політичних позицій урядів та СОТ (55).

ГАТС та ФТА бажають скасувати решту бар’єрів для вільного потоку фінансового капіталу, що вимагають також МВФ і СБ (56). Угоди ГАТС узаконюють великі фінансові таі спекулятивні маніпуляції, спрямовані проти країн «третього світу» – у результаті ці країни відмовляються від самостійної грошової, а, отже, і економічної політики (57). ЄС вимагає від інших країн, надання доступу західним банкам до своїх ринки пенсійного забезпечення та страхування, скасували обмеження щодо участі іноземного капіталу і лібералізували потоки капіталу (58). ГАТС забороняє державам регулювати кількість прибутків, котрі вивозяться іноземними концернами за кордон.

ТРІПС у СОТ

Дерегулювання торгівлі за правилами СОТ, що супроводжується розширенням захисту прав інтелектуальної власності (угода ТРІПС – Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорочено TRIPS. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності), дозволяє ТНК проникнути на національні ринки і розширити свій контроль практично на всі ділянки національних виробничих секторів, сільського господарства та сфери послуг (59).

Концерни США, ЄС та Японії займають у галузі виробництва програмного забезпечення, медикаментів, хімії та розваг домінуючу позицію. Угода ТРІПС гарантує концернам цих країн захист їхніх позицій (60). Вступ до СОТ і, відповідно, підписання частини договорів СОТ – ТРІПС – призведе у Росії до зменшення числа досліджень та системи досліджень  (61). Комерціалізація та приватизація інтелектуальних, ремісничих, культурних прав та прав на твори мистецтва гарантує максимальні прибутки олігополії з відібраних знань народів, які використовують ці знання до цього часу безкоштовно. Наприклад, олігополії крадуть дані знання у народів країн «третього світу» і потім змушують купувати їх у концернів (62). Концерни, що володіють владою на ринку, готові до застосовувати насильство. Під гаслами захисту інтелектуальної власності та апелюючи до суду СОТ, що представляє саме їх інтереси, ТНК привласнює собі чужі права. Справа в тому, що значна частина агрономічних і біологічних знань, які використовуються в сільському господарстві бідних країн, не захищені патентами. Корпорації оформляють патенти на себе, привласнюючи це «незахищене» знання, а потім вимагають, щоб їм платили за використання подібної інформації або біологічного матеріалу,  що раніше були загальнодоступними та безкоштовними. Вони також монополізують торгівлю рисом, зерном та іншими ключовими біологічними ресурсами (63). Фактично ТРІПС легалізує біопіратство західних концернів (64).

ТРІПС має захищати і розширювати монополії концернів (65): «Мета ТРІПС – гарантувати технологічну перевагу країн «першого світу» на якомога довший період. Але успіхи індустріалізації сьогоднішніх розвинених країн були можливі саме тому, що тоді не було різноманітного захисту патентів » (66).

Показовий приклад – скандал з фармацевтичними концернами, що вимагають для себе доступ до ринків країн «третього світу» на ексклюзивних правах, тобто із забороною для цих країн купувати більш дешеві медикаменти у інших фірм – що обернулося справжнім геноцидом у Африці (67). Замість поліпшення рівня життя населення така політика призвела до масивного зростання цін у галузях медикаментів, медичної технології та біотехнології (68).

Угода ТРІПС була укладена за масивного впливу 13 американських концернів (69). Джеймс Еніарт з одного з них, Monsanto, описав, як зродився ТРІПС: «Концерни стала хвилювати велика проблема у міжнародній торгівлі. Вони розробили шлях вирішення, зробили конкретну пропозицію і дали його на підпис своєму уряду та урядам інших країн» (70).

Негативні результати політики ТРІПС для країн «третього світу» – зростання цін на медикаменти, загострення дисбалансу імпорту-експорту, зростання безробіття через зменшення виробництва всередині країни 71.

За правилами ТРІПС заборони на рекламу дитячого харчування (серед якого можуть бути небажані для дітей продукти, наприклад, дитяче харчування, що містить генно-модифіковані інгредієнти), тютюну та алкоголю незаконні, тому що вони вважаються «дискримінацією іноземних виробників».

Сільське господарство та СОТ

«Лібералізація» сільського господарства підриває безпеку продовольчого забезпечення у країнах «третього світу», виголошує вирок сотням мільйонів селян на злидні та міграцію у міські квартали бідності, де вони позбавлені майбутнього (72). Під гаслом «світової вільної торгівлі» сільське господарство, покликане забезпечити населення продовольством, перепрофілюється в експортно-орієнтовану аграрну промисловість (73). США та ЄС продовжують субсидіювати сільське господарство у своїх країнах, що веде до перенасичення ринків периферії субсидованими продуктами, до падіння цін на них і банкрутства місцевих виробників. Угода про сільське господарство СОТ вимагає відкрити ринки країн «третього світу». «Ця угода СОТ (Угода про сільське господарство) зробила законним субсидування сільського господарства у розвинених країнах й одночасно скоротило можливості країн «третього світу» вийти з власною сільськогосподарською продукцією на світовий ринок» (74).

ТНК вже поділили світовий ринок і їхня мета не ділитися з іншими, а завоювати ще більше. Згідно досліджень FAO у країнах «третього світу» після 1994 року виріс обсяг імпорту сільськогосподарської продукції, а не експорт. Розвинені країни, вимагаючи відкриття ринків від інших країн, обмежують доступ на свої ринки за допомогою митниці, субсидування та використання санітарних і фітосанітарних стандартів (75).

Примітки

1 IMF/IBRD Boards of governors annual meeting (3. Oktober 2004): Statement by Hon. Aleksej Kudrin, unter: http://www.imf.org/external/country/RUS/index.htm?pn=2 , S. 4.

2 Russia’s WTO accession, in: Russian Economic Report (March 2005), http://194.84.65/mdb/upload/RER10_eng.pdfстр. 19.

3 Russia’s WTO accession, in: Russian Economic Report (March 2005), http://194.84.65/mdb/.upload/RER10_eng.pdfстр.19

4 Chang, Ha-Joon (Cambridge University, UK): Kicking Away the Ladder: How the Economic and Intellectual Histories of Capitalism Have Been Re-Written to Justify Neo-Liberal Capitalism, http://www.paecon.net/PAEtexts/Chang1.htm

5 Chang, Ha-Joon: What is wrong with the „official history of capitalism”? in: Fullbrook, Edward (2004): A guide to what’s wrong with economics. London, S. 279-288; Chang, Ha-Joon (2002): Kicking away the ladder —development strategy in historical perspective. Sterling, Va; Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization? http://www.citizen.org/publications/release. cfm?ID=7081; Стиглиц Джозеф. Глобализация. Тревожные тенденции. М.: Мысль, 2003; Eberhardt, Pia (Juli 2004): Die WTO: Ein Vulkan vor dem Ausbruch? WEED-Dossier zum Stand der WTO-Verhandlngen und zur angestrebten Rahmenvereinbarung, unter: www.weed-online.org.

6 Danaher, Kevin (2003): 10 reasons to abolish the IMF&World Bank. New York, S.72-73; vgl. Ha-Joon Chang (2002): Kicking away the ladder: How the economic and intellectual histories of capitalism have been rewritten to justify neo-liberal capitalism. London; Bello, Walden (1990): Dragon in distress: Asia’s miracle economies in crisis. Oakland; Hart-Landsberg, Martin (1993): Rush to development. New York.

7 Vgl. Burkett, Paul; Hart-Landsberg, Martin (2000): Development, crisis, and class struggle: learning from Japan and East Asia. New York.

8 UNCTAD, цитата по: The WTO and the developing world, in: Wallach, Lori; Whose trade organization, http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

9 См.: Стиглиц Д. Указ. соч.

10 Див. там само.

11 Eberhardt, Pia (Juli 2004): Die WTO: Ein Vulkan vor dem Ausbruch? WEED-Dossier zum Stand der WTO-Verhandlngen und zur angestrebten Rahmenvereinbarung, unter: www.weed-online.org; Stiglitz, Joseph (2002): Schatten der Globalisierung. Berlin, S.21.

12 Vgl. Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit uber Macht und Korruption in westlichen Demokratien. Munchen, S. 172 -178.

13 Danaher, Kevin (2003): 10 reasons to abolish the IMF & World Bank. New York, S.58.

14 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a. M, S. 76, (Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang); Peet, Richard (2003): Unholy trinity. The IMF, World Bank and the WTO: London, S. 57; Danaher, Kevin (2003): 10 reasons to abolish the IMF &World Bank. New York, S. 16; S. 61; Stoneman, Colin: The World Bank and the IMF in Zimbabwe, in: Campbell, K. (1989): Structural adjustment in Africa. Southampton; Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a. M, S. 47, (Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang)

15 Кляйн Наоми. Доктрина шока. Расцвет капитализма катастроф. М.: Добрая книга, 2009. Кортен Дэвид. Когда корпорации правят миром. СПб.: Агентство ВиТ-принт, 2002. Mander, Baker, Korten, “Does Globalization Help the Poor?” http://www.thirdworldtraveler.com/Gl…_HelpPoor.html

Michel Chossudovsky, «Global Poverty in the Late 20th Century», http://www.sedos.org/english/chossudovsky.html

SAPRIN, глава 9, “Structural adjustment, poverty and inequality”, стр. 173 и след. http://www.saprin.org/SAPRI_Findings.pdf

16 http://www.imf.org/external/country/…df/061803r.pdf

17 Obermayr, Berhard: Freihandel und was dahinter steht, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 28.

18 The WTO and the developing World, in: Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization?, unter: http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

19 The WTO and the developing world, in: Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization?, unter; http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

20 The WTO and the developing world, in: Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization?, unter: http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

21 Artikel XIX.

22 Gemäß Artikel XXI und XXIII; Vorwärts immer, rückwärts nimmer: das GATS als Einbahnstraße, in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 31

23 Russia’s WTO accession, in: Russian Economic Report (March 2005), unter: http://194.84.65/mdb/upload/RER10_eng.pdf, S.20

24 Vgl. Korten, David (1995): When corporations rule the world. London, S.175.

25 Hillard: Public Citizen’s Congress Watch 1991, p.6.

26 „Power: the central issue, in : „The ecologist 22, no 4 1992, S. 159; Ritchie, S.216; Korten, David (1995): When corporations rule the world. London, S. 179; Vgl. Wandel, Alexandra; Mittler, Daniel: die WTO im Dienste der Konzerne — Beispiele und Alternativen, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 138.

27 Vgl. Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Weithandels. WTO-GATS-TRtPS-MAI. Wien, S. 68; Vgl. Korten, David (1995): When corporations rule the world. London, S.175.

28 Vgl. Rowden, R. (2001): Synthesis report: an overview of the increased coordination of the IMF, World Bank and WTO trade liberalization policies, working paper, Washington, RESULTS Educational Fund, S. 6.

29 Независимое, суверенное, в рамках и по законам государства.

30 Самир Амин противопоставляет неоклассические теории капитализма капитализму реальному.

31 Amin, Samir (2003): Für ein nicht-amehkanisches 21. Jahrhundert. Der in die Jahre gekommene Kapitalismus. Hamburg, S. 105.

32 Stoneman, Colin: The World Bank and the IMF in Zimbabwe, in: Campbell, K. (1989): Structural adjustment in Africa. Southampton, S.46.

33 ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.64.

34 Vgl. Wandel, Alexandra; Mittler, Daniel: die WTO im Dienste der Konzerne — Beispiele und Alternativen, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 141; GATS mit Biss: Das Streitschlichtungsverfahren, in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 29-30.

35 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 188.

36 http://www.wto.org/english/docs_e/legaLe/26-gats.doc

37 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 188; Notwendigkeitstest für staatliche Regulierung, in: in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 27-29; Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.67; Milborn, Corinna: Zehn Thesen, warum die WTO zur Umweltzerstörung beiträgt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Weithandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.123.

38 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 188. Хотя они этого и сейчас не делают, но это от них теоретически ожидают, ведь власть в настоящей демократии должна идти от народа. – Примеч. автора.

39 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.68.

40 Так, в Німеччині приватизується пошта.

41 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.66.

42 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.69.

43 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 59.

44 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. Der entfesselte Welthandel, die Armut, der Krieg. F. a. M, S. 305.

45 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 192-193.

46 Vgl. Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, s. 99.

47 Remon, Michel; Felber, Christian: Schwarzbuch Privatisierung; WEED www.weed-online.org

48 Vgl. The WTO’s environmental impact, in: Wallach, Lori: Whose Trade Organization, unter: http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081 George, Susan (2002): WTO: Demokratie statt Drakula. Hamburg; ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien.

49 Vgl. Milborn, Corinna: Zehn Thesen, warum die WTO zur Umweltzerstörung beiträgt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 114-125.

50 Santarius, Tilman: Ohne Balance- Umweltabkommen und Handelsrecht, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 180-186.

51 Vgl. Ein Klon des MAI: das GATS als Investitionsabkommen, in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 25-26.

52 Vgl. Milborn, Corinna: Zehn Thesen, warum die Wto zur Umweltzerstörung beiträgt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 122; Vgl. Wandel, Alexandra; Mittler, Daniel: die WTO im Dienste der Konzerne — Beispiele und Alternativen, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 144.

53 WEED/Germanwatch/ Vang, Ha-Joon; Green, Duncan (2003): Investitionsverhandlungen in der WTO als Agenda des Nordens. Berlin, zu bestellen unter: www.weed-online.org

54 Fritz, Thomas: Wenn Regulierung zum Handelshemmnis wird: GATS, Liberalisierung und Entwicklung, in: Hein, Wolfgang (2004): GATS und globale Politik. Hamburg, S.191.

55 WEED/Lipke, Isabel (2003): Finanzdienstleistungen in der WTO: Lizenz zum Kassieren? (auch englisch), unter: www.wed-online.org, S. 3.

56 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. Der entfesselte Welthandel, die Armut, der Krieg, F. a. M, s. 321; Das Dogma des freien Kapitalverkehrs, in: in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 48

57 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a.M,S. 50, (Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang)

58 WEED/Lipke, Isabel (2003): Finanzdienstleistungen in der WTO: Lizenz zum Kassieren? (auch englisch), unter: www.weed-online.org, S. 3.

59 Vgl. Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a. M, S.48, Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang)

60 Vgl. The Corner House: Who owns the knowledge economy? Political organizing behind TRIPS, unter: www.thecornerhouse.org.uk/item.shtml?x=85821 S. 1.

61 Kara-Murza, Sergej: Krisentheorie. WTO-Beitritt: Ist die Begründung der Notwendigkeit rational? unter: www.situation.ru

62 Vgl. Amin, Samir (2001): Für ein nicht-amerikanisches 21. Jahrhundert. Der in die Jahre gekommene Kapitalismus. Hamburg, S. 21; Brendel, Uilrike: auf dem falschen TRIP- Biopiraterie und Patente, in: Bello, Walden (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 165-170.

63 Shiva, Vandana (1996): Etique et agro-industrie, Paris; Vercellone, С (2001): La mafia come expression endogene de I’accumulation du capital. Universität Paris .

64 Danaher, Kevon (1994): 50 years is enough. The case against the World Bank and the International Monetary Fund. Boston, S. 104, (1993): The Ecologist, Whose Common Future?. Philadelphia, S. 55-56; Shiva, Vandana, S. 122.

65 Vgl. Pilchmann, Friedrich: TRIPS. Could you patent the sun?, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 103; Bello, Walden (2002): Deglobalization. Dhaka, S. 54.

66 Chang, Ha-Joon (2005): Kicking away the ladder. London.

67 Amin, Samir (2003): Für ein nicht-amehkanisches 21. Jahrhundert. Der in die Jahre gekommene Kapitalismus. Hamburg, S. 105.

68 Vgl. Pilchmann, Friedrich: TRIPS. Could you patent the sun?, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.104.

69 The Corner House: Who owns the knowledge economy? Political organizing behind TRIPS, unter: www.thecornerhouse.org.uk/item.shtml?x=85821

70 Monbiot, George: Pirates are Seizing the Genome”, The Guardian vom 28. Oktober 1999.

71 Vgl. Pilchmann, Friedrich: TRIPS. Could you patent the sun?, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.105.

72 Vgl. Mazoyer, M; Ronart, L (1997): Historie des agricultures du monde, Paris.

73 Vgl. Milborn, Corinna: Zehn thesen, warum die Wto zur Umweltzerstorung beitragt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien; Amin, Samir: Der kapitalistische Genozid, unter: www.materialien.org/agrar/SamirAmin.pdf

74 Murphy, Sophia (2002): Ernahrungsssicherheit und die WTO, S. 10, unter: http://www.attac.de/cancun/texte/agr…phia_murphy.pd

75 Murphy, Sophia (2002): Ernahrungsssicherheit und die WTO, S. 10, unter: http://www.attac.de/cancun/texte/agr…phia_murphy.pd , S. 19.

Олександра Ждановська

Джерело: Науково-просвітницький журнал “Скепсис”

В революції кожного народу відігравали й відіграють жінки дуже велику роль, хоча би вже завдяки цій обставині, що жінка вміє зберегти на дні своєї істоти це жіноче серце, що надає їй прикмет грекині, а цілому революційному рухові релігійного запалу, фанатизму.

Із цілого ряду жінок-революціонерок, що на них так багата російська революція, варто присвятити увагу Софії Перовській. Вона походила із аристократичного роду, якого предки займали в Російській імперії дуже відповідальні пости. Батько Перовської був через довгі роки петербурзьким генерал-губернатором.

Був це час, коли то західноєвропейські течії, головно, в області соціальних проблем, начали широко проникати у російський ґрунт. Цілий ряд молодих російських письменників, як Чернишевський, Добролюбов, Михайлів і за кордоном Герцен, начали прояснювати новий рух та промощувати шлях соціалізмові, що в 70-ти роках проявився із великою силою в Росії. Реакція російського правительства для здавлення цього руху, довела до ще більшого його поширення та дала безпосередній товчок до цього, що рух цей із області міркувань, теоретичних дискусій, зборів, відчитів тощо, перейшов у діяльну бойову фазу й полонив усе активніше молоде покоління. При цьому не треба забувати, що остаточно, не соціалістичні кличі, самі по собі, захоплювали молодь, а тільки сам факт спротиву зогнилому порядкові речей, гуртував разом усе, що було свідоміше та із пострахом гляділо в темне майбутнє російського народу.

В один з гуртів революціонерів т. зв. «Чайківців» попадає на порозі своєї революційної діяльності й Перовська. Цей кружок складався спочатку із кількох тільки членів, студентів, і мав більше характер братства; був у ньому майже монарший ригоризм, а ціле братство було овіяне запалом, ентузіазмом та самопожертвою для справи, за яку взялося. Перовська мала в кружкові великий вплив: крім строгості супроти себе самої, відзначалася вона небуденною енергією, стійкістю переконань, що їх не змінювала під впливом проминаючих вражень, та ніколи не гляділа на справи, чи особи під кутом особистих симпатій чи нахилів.

Цінувала її рівно ж велика тверезість ума, що давало їй змогу здержувати гарячіших товаришів перед надто великою загорілістю.

За ініціативою Перовської кружок, що досі займався пропагандою тільки серед студентства, перекинув свою діяльність на робітництво, а згодом і на села. Через цілий час своєї діяльності заступала вона погляд, що без притягнення робітництва й селянства не зможе революційний рух належно поширитися й скріпитися.

Після трьохлітньої пропагандивної діяльності попадає Перовська вперше до тюрми, із групою робітників, чого епілогом був голосний опісля процес т.зв. 193-ох. За вставленням впливової рідні звільняють її за порукою до батьківського дому, де, під наглядом, пробуває через три роки, приневолена здержатися від активнішої революційної роботи. Але й тоді не закладає рук. Виучує фельдшерство із думкою використати його в дальшій революційній роботі.

Зимою 1877-ого року, розпочався процес 193-ьох. З огляду на це, що засуди ще перед судовою розправою були видані й затверджені, обвинувачені відказалися від участі в процесі. Тоді всіх обвинувачених розбито на 17 гуртів,які по черзі мали бути переслухувані в судовій залі. Перовська попадає в перший гурт і її слухають, як першу на судовій розправі. Вона, хоч не мала змоги порозумітися із товаришами відносно дальшої тактики супроти суду, побачивши себе саму в судовій залі, заявила, що не хоче брати в розправі ніякої участі тому, що не бачить на залі цих усіх, із якими вона разом обвинувачена й з якими бажає поділяти спільну долю. Її звільняють.

Після цього вона переходить у підпілля, звідки старається організувати втечі, чи відбиття засуджених товаришів. Кількакратні спроби не доводять до нічого, чим доволі пригноблена виїздить на зазив матері у Крим, де її заарештовують і висилають адміністративним порядком. В часі дороги вона втікає і заки рознеслася вістка про її втечу, опиняється вона в Петербурзі. Тут вона цілий свій час присвячує справі підготовки масового звільнення арештованих товаришів. Підшукує людей охочих до діла, розводить надзір над тюрмою й незважаючи на небезпеку, їде у Харків (куди перевезено арештованих), щоб на місці зайнятися цією справою. Крім дрібної конспіративної роботи, необхідної для переведення плану, вона перебирає на себе нелегке діло достарчування ув’язненим харчів, одягу, книжок і проче. Це все не перешкоджає їй записатися рівночасно, під фальшивим паспортом, на акушерські курси. Все це, як фельдшерство, акушерство робить вона із думкою перевестися згодом на село та зайнятися революційною роботою.

Переведення справи масового звільнення арештованих товаришів, незважаючи на її енергію й самопосвяту, таки не вдалося їй здійснити. Організація «Земля й Воля», що пособляла їй грішми пережила тоді сильні потрясіння так, що не була в спроможності задуманого діла допомагати.

З кінцем 1878-ого року переїздить Перовська до Петербурга, й від цього часу, починається її участь у цілому ряді терористичних актів. Вона бере участь у підготовці п’ятиродного замаху на царя Олександра ІІ. Вона була між іншим душею всіх підготовчих робіт біля підкопу під насип московсько-курської залізниці. Успішний замах на Олександра ІІ-ого проведений дня 1-ого марта 1881-ого року, це у великій мірі заслуга Перовської. Вона, довідавшись в останній хвилі про це, що цар не буде переїздити наміченим шляхом, який був революціонерами під мінований, вибрала інше становище й обсадила його резервом із бомбами. І тільки цій її ініціативі й рішучості завдячували революціонери свою побіду.

П.[еровська] ув’язнена через тиждень після замаху. Постанула перед судом поважна й спокійна. Не оправдувалася ні хвалилася. Дня 2-ого квітня разом із іншими виконано на ній присуд смерті. Кореспондент «Koelnische Zeitung» писав тоді: Софія Перовська проявляє незвичайну силу духа. П.[еровської]  лице зберегло навіть рожеву краску, а її вигляд поважний, без сліду чого-небудь удаваного, повне справжньої відваги й самовідречення.»

В прощальному листі до своєї матері каже між іншим Перовська: … «Я зовсім не проклинаю своєї долі, стрічаю її зовсім спокійно, бо давно знала, що так станеться. І справді, дорога моя Матінко, вона не зовсім така сумна. Я жила так, як була в силі. Дожидаю спокійно цього, що мені грозить…..»

Синтаксис автора збережено, правопис приведено у відповідність до сучасних норм.

Джерело: Сурма. Орган Української Військової Організації. – Каунас – Ч. (№) 1 (16), січень, 1929 рік. – с. – 2 – 4.

Постанови Центрального Комітету Української Партії Самостійників-Соціялістів (У.Н.П.) 1 січня 1920 р.

Ніякі обставини, внутрішні чи зовнішні, ні тяжкі переслідування, які ми перенесли од «чужих» і «своїх» протягом 20-літнього істновання партії, а надто протягом останніх двох років — не змусять нас зійти з давно наміченого шляху:

1. Державна самостійність Української Народньої Республіки за всяку ціну (національних зусиль) і передовсім, бо:

а) без власної держави не може бути і національної волі, а національне поневолення в тій чи иншій формі;

б) без волі національної не можемо мати і волі соціяльної.

2. Шлях парляментаризма, як реалізація правдивого народоправства і заразом реалізація трудового принципу.

а) Через вибори до всіх державних і громадських інституцій по 5-й членній формулі здійсниться трудовий принцип; український парлямент, вибраний по демократичній пятичленній формулі, буде владою українського трудового селянства.

б) В правовій державі не може бути громадян першого і другого сорта; громадяне, що мають право вибору і громадяне, що сього права не мають, або мають обмежене виборче право (звичайно виключаючи особи, які втратять се право по суду за певні вчинки).

в) Устрій буржуазної держави, коли для права вибору в громадські і державні інституції, треба мати певний маєтковий ценз, усуває од права вибору пролетарські немаєтні кола людности і забезпечує пановання класів заможних, буржуазних — цей буржуазний устрій держави — є так само антидемократичний, антинародний, як і устрій радянський при диктатурі пролєтаріята (міського), бо українське селянство у своїй величезній більшосте до пролетаріату не належить. В цій плоскости соціяльна політика буржуазії і земельного панства ідентична з соціяльною політикою м. большевиків-комуністів.

г) Катастрофи, які пережив український нарід 25 січня 1918. р., 29 квітня 1918 р. в Київі і, врешті, 21 листопада 1919 р. в Проскурові, мусять врешті хоч і дорогою ціною вилічити українську інтелігенцію од крайнього утопізму, мусять одвадити її од нерозважних спроб соціяльних експеріментів, непровірених наукою і практикою життя на культурнім заході.

3. Власна Національна Держава в етнографічних межах є найвище благо для усіх українських партій, отже поки українська держава не буде відбудована і забезпечена, мусять усі українські партії і групи, всі течії народні чинити згідно: мусить бути декляроване повне примирення українських партій, мусять бути відкинуті набік амбіції, як особисті, так і партійні: при відновленні української державности мусить бути Кабінет Міністрів коаліційний, як доказ всеукраїнської солідарности і єдиної національної волі.

4. В справі земельній парцеляція панської власности для розпреділення її безземельному і малоземельному українському селянству на правах власности з забезпеченням на будучину шляхом державного законодавства як од концентрації землі в поодиноких руках, так і од дроблення земельної власности нище норми споживчої.

Усунення всякого нетрудового елемента з землеробної продукції.

а) Земельну реформу переводити з обачностью, аби не зменшувати висоти техніки і хлібної продукції, не зменшити продуктивности хліборобства, бо від сего можуть дуже постраждати нехліборобські кляси, населення міст, в першу чергу робітництво міське (що ми зараз і спостерегаємо).

б) Селянство одержує землю за викуп в державу.

I. Безземельному чи малоземельному селянинові треба дати не тілько голу землю, але і допомогти йому стати господарем: треба дати средства для здобуття коней, корови, плуга, борони, взагалі живого і мертвого інвентаря, а також для господарських будівель. Інакше селянство не зможе використати наділеної йому землі. Все це потребує величезних средств.

II. Окрім того, майже вся панська земля, а надто велика посілість, задовжена в банках, місцевих і закордонних,— а ці борги мусять бути сплачені.

III. Взагалі переведення всієї реформи на Україні потребує величезних средств, які держава може добути тілько через викуп землі селянами.

IV. Правдиве народне представництво, що вироблятиме земельні закони і переводитиме земельну реформу (Український парлямент) зуміє забезпечити інтереси українського селянства і погодить інтереси селянства з інтересами держави.

V. При розв’язанні земельного питання не мусить бути демагогії, яка до сього часу служила головною причиною, через яку селянство і досі не одержало землі.

VI. Шлях до запровадження принципів соціялізму в хліборобську продукцію мусить бути і буде еволюційний.

Через з’єднання праці шляхом кооперації селянство перейде од індивідуального оброблення землі до колективного виключно на ґрунті економичних вигод колективного оброблення землі.

Колективне оброблення землі поволі розповсюдиться на всю українську територію в «шир і глуб», поволі пристосовуючи психольоґію мас до колективізму, колективне оброблення землі шляхом еволюції перейде до оброблення соціялістичного.

а) Цей еволюційний шлях до соціялізму буде і в инших галузях продукції (фабрична праця).

5. В справі робітничій партія, як і ранійше, обстоює 8-годинний робітничий день і 44-годинний тиждень з пониженням числа годин праці в предприємствах тяжких або шкодливих для здоровля, взагалі робітниче законодавство по зразку найбільш прогресивних держав світа.

У.П.С.-С. твердо стояла, стоїть і стоятиме на своїх давніх гаслах:

1. Хай живе Самостійний Український нарід, правний господарь на своїй землі!

2. Хай живе всесвітнє визволення поневолених націй!

3. Хай живе всесвітнє визволення праці від влади капіталу!

І січня 1920 р.
Центральний Комітет Української Партії Самостійників-Соціялістів (У.Н.П.).

Крилаті цитати:

Я вірю самому собі, але в чомусь не вірю. 1966.

Мудрість черпається в мас. Я завжди казав, що інтелігенти знають менше за всіх. Це сказано по суті. Інтелігенти тримають хвіст вище ніж Сунь Укун (цар мавп з китайського фольклору) 1957.

Інтелігенти завжди все передбачають раніше ніж робітники та селяни. Вони завжди чутливі до змін, швидко схоплюють суть питання, але їм як правило… притаманне пристосовництво. 1967.

Те , що інтелігенції багато – це і плюс і мінус. Мінус тому, що у інтелігентів багато недоліків. Саме тому концентрація інтелігенції привела до збільшення недоліків. Але те, що інтелігенти зібрані разом має і свій плюс – концентрація знань. 1957.

Ви інтелігенція і разом з тим не інтелігенція. Було б краще назвати вас напівзнайками. Об’єм ваших знань такий, що як тільки мова заходить про великі принципові питання ви тут жє помиляєтесь. Якщо у вас так багато знань, то чому ж ви помиляєтесь”? Чому вагаєтесь?…Знання глибші у тих людей, кого інтелегенція вважає неграмотними. 1957.

…Інтелігенти постійно вагаються, боячись то дракона попереду, то дракона позаду. 1956.

Погана справа має подвійний характер: вона і погана і добра. Погана справа має в собі елементи хорошої. 1957.

Закон єдності протилежностей є основним законом Всесвіту. Протилежні сторони протиріччя існують в єдності і ведуть між собою боротьбу, що викликає рух і зміну речей і явищ. Протиріччя існують повсюдно, але вони різняться за своїм характером в залежності від природи самих речей і явищ. Для кожної конкретної речі, явища єдність протилежностей умовна, тимчасова, минуща, а тому релятивна, тоді як боротьба протилежностей – абсолютна. 1957.

Будь-яка річ зберігає постійність і не зберігає її. Нема таких речей в світі, які б абсолютно не змінювалися б. Зміна, незмінність, знову зміна знову незмінність – так утворився Всесвіт. Постійність і зміна – саме в цьому полягає рівновага, і відсутність рівноваги одночасно. Але бувають ситуації, коли рівновага повністю порушується. 1964.

В усьому існуючому можна спостерігати роздвоєння єдиного. Те ж саме і з вченням. Якщо існує революційне наукове вчення, то в процесі внутрішнього розвитку обов’язково виникне його протилежність – контрреволюційне антинаукове вчення.

Виникнення протилежностей має місце й тепер, у сучасному суспільстві, протилежності будуть виникати і в майбутньому… 1964

Одне зникає, інше виникає, розвивається, гине. Це – загальна закономірність. Якщо тебе не знищить хтось інший, ти загиннш сам. Це – закон природи. Ліс живе довше, ніж люди, але і він живе якихось кілька сотень років. Суть діалектичного методу полягає у безперервному русі до своєї протилежності. Врешті-решт, і для людства настане останній день. 1964

Роздвоєння єдиного – ось діалектика, злиття двох в єдине – ревізіонізм. 1964.

Ревізіонізм не прагне до боротьби, не прагне до революції. 1965.

Без руйнування немає створення, руйнування – це критика, це революція. Руйнування вимагає вияснення істини, а вияснення істини і є творенням. Перш за все – руйнування, а в самому руйнуванні закладено творення. 1975

Пізнаючи речі, людина повинна завжди багато думати, повинен відбутися процес накопичення. Потрібно накопичити певну к-сть чуттєвого матеріалу, і лише тоді можливий стрибок від чуттєвого пізнання до пізнання раціонального.

Один з’їдає іншого, велика рибка ковтає маленьку: це і є синтез. Зв’язки існують, але вони завжди прагнуть до розторгнення, нероздільних явищ не буває. Під час аналізу відбувається також і синтез, під час синтезу – аналіз. Хоч аналіз і синтез – нероздільні, їх можна і розділити. Будь-яку річ можна розділити, все можна звести до поділу єдиного. Синтез полягає у знищенні ворога. 1965.

Рівновага – тимчасова і відносна єдність протилежностей. 1957.

Стрибок – найголовніший закон розвитку речей і явищ…

Гасла (дадзибао):

- Гвинтівка народжує владу!

- Більше, швидше, краще, економніше.

- Суперечності між нами і нашими ворогами є антагоністичними, суперечності всередині народу є неантагоністичними.

- Розбити віру в наукові авторитети!

- Не будеш вивчати праці вождя один день – виникне маса запитань, не будеш вивчати два дні – покотишся по похилій площині, а три дні без праць вождя взагалі неможливо жити.

- Держава процвітає в труднощах!

- Або війна викличе революцію, або революція запобігне війні!

- Не боятись труднощів, не боятись смерті.

- Перебудувати світ можна лише за допомогою гвинтівки!

- Революційна війна слугує свого роду антитоксином, який не лише знешкодить ворожу отруту, але і очистить нас від скверни. Усяка справедлива революційна війна – велика сила, вона може багато змінити і відкрити шлях до змін. В самому ході війни і після неї зміниться і людина, і річ!

- Є армія – є влада.

- Політика – це кровопролитна війна, війна – це кровопролитна політика.

- Політика – це душа, провідна сила!

Чжоу Еньлай: “Якщо революція вдасться, тот за півроку все надолужимо”.

Джерело: komanescu.livejournal.com

Хтось скиглить через хаос і розпад, сумує з приводу занепаду та оплакує ідеалізоване минуле – а інші радіють через поступ і розвиток, святкують нечуваний початок Нового, Первозданного, Вічного, і як перші, так і другі не знають, що день і ніч, літо та зима довіку приходитимуть на зміну одне одному, і ранок та вечір, весна й літо – це етапи Переходу, із всією хаотичністю перехідних етапів.

Тому що таким є величний закон, який ми карбуємо та формулюємо, ми, які одночасно працюємо над його втіленням й оновленим історичним підтвердженням. Існує лише дві великих системи життя, що з самого початку буття змінюють одна одну: система Свободи (ідея індивіда) та система Єдності (ідея спільноти), або ж, користуючись термінами нашого часу, лібералізм і консерватизм.

Є в цьому й інший бік, що вказує на напрямок руху, коливання маятника між двома полюсами.

День і ніч, зима й літо лише задають ритм, згідно якого протікає життя у своїх трьох площинах – тілесній, душевній і духовній, які утворюють єдність триєдиного. Однаково й одночасно той чи інший ритм проникає в цю триєдину сутність – однаково й одночасно панує день, панує літо в тілесному, душевному та духовному, однаково й одночасно панує ніч та зима.

Тому ми визнаємо та сповідуємо закон триєдиної полярності.

Якщо хтось відважиться стверджувати, що день є потрібнішм за ніч, що літо важливіше за зиму – він не знайомий із цим законом та не зумів проникнути в його чарівну суть. Бо ж одне неможливе без іншого, обидва явища однаково важливі, корисні та прекрасні.

І все ж між ними завжди точитиметься боротьба, де завжди будуть перемоги і поразки, завжди буде народження й смерть. Щоранку світло сонця, що сходить, бореться з тінню ночі, щовечора ніч перемагає день, і щороку свіжі вітри проганяють зиму, а осінні буревії змінюють літо. Так є щодня, і так є щороку, і це важливо, правильно та прекрасно. […]

Згідно цього ж закону, система Свободи та система Єдності – лібералізм і консерватизм – вічно змінюють одна одну в постійній боротьбі, в якій кожна почергово перемагає – лише для того, аби в час свого повного втілення бути переможеною супротивником. […] Проте в цьому випадку час переходу займає довше, аніж зміна ночі днем та літа зимою, що не заважає йому бути таким же чітким, визначеним і однозначним. Якщо йдеться про точний вимір, вимальовується період в 140-150 років, за який маятник здійснює повний цикл між двома полюсами:

У 1640/45 роках Кромвелль провадив велику консервативну революцію до перемоги

У 1789/94 роках результат французької Революції визначив долю лібералізму

У 1935/40 роках німецька Революція викарбує профіль націонал-соціалізму на поверхні світу.

В один час і з однаковою силою ритм змін розгортається у трьох площинах життя: тілесній (економіка), душевній (суспільство) та духовній (культура). В системі Свободи, при пануванні лібералізму, можливий лише ліберальний уклад економіки, лише ліберальна наука про суспільство, лише ліберальне сприйняття культури – відповідно так само й за панування консерватизму.

Лібералізм неодмінно передбачає капіталізм, індивідуалізм та раціоналізм.

Консерватизм неодмінно передбачає соціалізм, націоналізм і містицизм.

Можна було б сказати і написати тисячі слів з цього приводу, надавши їм тисячі різних можливих форм, проте зміст вічно був, є і буде саме таким.

Розумієте тепер, в який час ми живемо? Хіба цей закон не робить хаос зрозумілим, темряву світлою, безглузде розумним і не озброює нас переможною силою таємниці, яка змусила мільйони загинути на Великій війні?

За вікном весна, друзі! Темрява лібералізму похитнулась, натиск капіталізму, розгубленість індивідуалізму, холод раціоналізму, які півтора століття визначали обличчя світу, яких спершу вітали як звільнення, а нині мільйон разів проклинають, як муку, доживають свого віку – лібералізм помирає!

Переможно здіймається нове літо, новий день, ставлячи мету, надаючи змісту, вказуючи шлях! Справедливість соціалізму, солідарність націонал-соціалізму, віра містицизму наповнять собою ХХ століття, повернуть життю зміст та мету, яких не знали безбожний світ і люди без коренів. Нині формою втілення цього є націонал-соціалізм, і ми, німці, станемо тими, в чиїх душах, серцях і тілах ця ідея стане дійсністю.

Таким є закон, згідно якого ми чинимо, який ми виконуємо, і який керує нами.

Цього хоче історія, цього хоче доля, цього хоче Бог.

National-Sozialistische Briefe, травень 1930 року

Переклав Юрій Михальчишин

Джерело: Ватра

Неупереджене осмислення цього має колосальні наслідки, котрі, однак, речниками лібералізму a priori виключаються як «хибні» і знищуються в зародку як поліцейськими методами, так і через тиск маніпульованою «громадською думкою» (дійсну вартість якої показують численні соціологічні опитування). Пряме визнання того, що за фасадом лібералізму приховується проект утвердження оруелівського тоталітаризму звучить настільки скандально, що просто не піддається обговоренню. Однак ліберал «зі стажем» Валерия Новодворская у статті «Против народовластия» розставляє крапки над “і”: “…Либералы должны сегодня наплевать на народ и на его о них мнение, чтобы иметь возможность сделать что-то для этого народа завтра”. Яким же буде «завтра» — визначати «обраним».

Крістіан Буше, генеральний секретар французького руху “Новий Опір”, співголова “Європейського Фронту Визволення”, видавець журналу (і одночасно бюлетеня) “Лют дю Пепль”, письменник, історик, публіцист.

Елементи: Які основні принципи вашого руху? Джерела вашої політичної платформи? Чому вас називають представниками європейського “націонал-більшовизму”?

Крістіан Буше: На нас справили вплив різні тенденції. Почнемо з власне французьких. По-перше, це один з аспектів традиційного французького соціалізму, який з певним застереженням можна називати “національним аспектом”. Ця традиція сходить до Великої французької революції. Ця революція сама по собі не була такою однорідною, як іноді вважають. У ній була перша фаза – 1789, т.зв. “буржуазна революція”. Вона нас абсолютно не цікавить. Але в 1793 році була інша революція чи, точніше, невдала спроба революції: цього разу мова йшла про власне народне повстання, яке ще називають “повстанням bras nus”, “голих рук”. Це була справді соціалістична і національна, одночасно, революція. Її яскравими представниками були Буонарроті, Гракх Бабеф і т.д. – всі прихильники “великого соціалізму” (”le plus grand socialisme”) і “великої Франції”. Але попередників можна знайти і ще раніше – в середньовічних повстаннях селян … І так аж до Спарти.

Такі персонажі, як Буонарроті і Бабеф та інші ідеологи “національного соціалізму”, пізніше надихали всіх радикальних революціонерів, наприклад Бланкі. У свою чергу Бланкі можна вважати батьком-засновником як фашизму, так і ленінізму. В добу “справи Буланже” [генерал Буланже був військовим міністром і відрізнявся крайнім націоналізмом, пропонував розігнати парламент і почати війну з Німеччиною] стався розкол серед французьких бланкістів. Одна частина прийшла до “протофашизму”, а інша віддала перевагу “демократичному соціалізму”. Нам ближче перші – такі персонажі, як Ед, Трідон і т.д. Особливо цікавий Трідон, радикальний соціаліст, політеїстичний містик і переконаний націоналіст … Взагалі, в цей період бланкісти грали дуже важливу роль у французькому масонстві і були в авангарді всієї антикатолицької діяльності. Наприклад, саме вони наполягали на введенні “кремації” трупів, що було для них не просто десакралізацією християнських похоронних ритуалів, але поверненням до давніх індоєвропейських ритуалів…

Коли ж ця частина бланкістів вирішила підтримати Буланже, вони всі були вигнані з масонства, яке підпало як раз в цей момент під вплив соціал-демократів…

Пізніше, в кінці минулого століття, ми зустрічаємо таких персонажів як Моріс Баррес або Гуго Ребелль, поєднуючих народний соціалізм з сильними національними і консервативними тенденціями. До них же відноситься і ранній Шарль Моррас, який згодом заснував “Аксьон Франсез”. Дещо пізніше у Франції в Парижі склався надзвичайно цікавий “гурток Прудона”, де активно співпрацювали як соціалісти-революціонери й анархісти, так і деякі націоналісти, приміром, Жорж Валуа. У ту епоху Валуа був у “Аксьонов Франсез”, але в середині 20-х він створив першу французьку власне фашистську організацію – “Фасції”.

Трохи пізніше нашими орієнтирами є плеяда діячів, відомих як “нонконформісти 30-х” – “Ордр Нуво” і група політиків, діючих навколо журналу “План” Філіпа Лямура. Дуже показово, що люди з “Ордр Нуво” були ідеологічними представниками у Франції німецького гуртка Отто Штрассера, а Філіп Лямур виконував аналогічну роль відносно Харрі Шульце-Бойса, який став згодом однією з ключових фігур в організації антигітлерівської “Червоної капели”. Тут вже видно прямий зв’язок з “націонал-більшовизмом”… Філіп Лямур разом з Шульце-Бойсеном пізніше брав активну участь в озброєнні німецьких гуртків підпільного опору нацистам.

Дуже важливо відзначити, що більшість людей цієї орієнтації після німецької окупації – на відміну від украй правих і деяких лівих – не стали колабораціоністами, але приєдналися до “Опору”. Лямур був найактивнішим учасником “Опору”, а Жорж Валуа помер у концентраційному таборі. Багато інших лідерів “нонконформістів 30-х” зробили такий самий вибір. Наприклад, Жан Артюі, який був одним із засновників французького фашизму, групи “Фасції”. Саме він створив першу збройну громадську організацію, яка перейшла до безпосередньої збройної боротьби з німецькими окупантами. Він так само, як і Валуа, загинув у нацистському концтаборі.

І вже зовсім впритул до нашого часу, можна згадати ідеї Алена де Бенуа починаючи з середини 80-х. Його ми також включаємо до числа наших ідеологів.

Але поки я згадував лише французькі джерела … Поза Франції нашим орієнтиром є, в першу чергу, Жан Тіріар. Але при цьому слід враховувати, що думка Жана Тіріара, як і думка Алена де Бенуа, – це багато в чому не оригінальна філософія, але швидше “катехизація”, “узагальнення” раніше створених доктрин та ідеологій. Так, де Бенуа лише актуалізує тези Жана Тіріара або “нонконформістів 30-х”. У самого Тіріара також центральними є теми, цілком почерпнуті у Ернста Нікіша і Фрідріха Ліста.

Як би там не було, Тіріар і де Бенуа на нас вплинули дуже сильно, так як обидва володіли даром брати досить темні ідеї і викладати їх зрозумілою мовою.

Завдяки університетським роботам (часто дуже критичним) 70-х – 80-х років, ми познайомилися з німецькими консервативними революціонерами і націонал-більшовиками.

Крім того, нас надихали іспанські вкрай ліві “фалангісти” Іспанії (Еділья і Раміро Ледесма Рамос), італійські націонал-комуністи типу Бомбаччі, і особливо доктрина “перонізму”. Можна згадати також курс Насера в Єгипті.

Вперше “Фронт Європейського Визволення”, до складу якого входить і наш рух “Новий Опір”, був створений на початку 60-х англійцем Френсісом Паркером Йокі. Він автор цікавої книги “Imperium”. Він був вже з кінця 50-х років – задовго до Тіріара – прихильником об’єднання Європи з СРСР! Йокі був першим з європейських націоналістів, хто однозначно заявив, що, якщо Європа повинна вибирати з двох наддержав свого союзника, то їм повинен стати СРСР, а не США. І це в той час, коли всі крайні праві були гарячими прихильниками янкі і антикомуністами. Йокі видавав журнал “Frontfighter”. Тіріар читав тексти Йокі й почерпнув чимало своїх ідей саме з нього… саме Йокі належить ідея створення “транснаціональної партії” Третього Шляху. Сам він видавав свої книги англійською, німецькою, іспанською і т.д.

Можна згадати також вплив росіян, але він було непрямим: або через академічні дослідження (в першу чергу, чудова книга Михайла Агурського), або через русофільство німецьких (прусських) авторів – таких, як Нікіш.

Ел: Які ваші стосунки з “новими правими”?

К.Б.: По-перше, у Франції на даний момент існує кілька рухів, які можна назвати “новими правими”, і вони настільки різні, що відтепер важко говорити про “нових правих” як про якесь єдине явище. Є, звичайно, мислитель Ален де Бенуа, з цікавими ідеями, блискучою інтуїцією, але часто його оточують люди набагато більш низького рівня. І тут починається карикатура … Багато хто вважає, що “нові праві” – лише тактичний хід звичайних “вкрай правих” для того, щоб інтегруватися в систему і стати більш “прийнятними”. Найстрашніше, що так вважають не тільки супротивники “нових правих”, але часто і вони самі. А значить, вони нічого не розуміють у тому ідеологічному синтезі, до якого закликає де Бенуа і який його турбує в першу чергу. Я думаю, що “Новий Опір” за своїми політичними переконаннями набагато ближче до ортодоксальних поглядів Алена де Бенуа, ніж багато членів його асоціації “ГРЕС”.

Інші ж групи “нових правих” – просто класичні крайні праві. Це відноситься до групи П’єра Вьяля або до клубу “Орлож”, що об’єднує лібералів, крайніх ринковиків і прихильників гіперкапіталізму.

Ел.: Зараз все більше дослідників політичних ідеологій звертають увагу на зв’язки політичних течій і спіритуалістичних організацій. З екстравагантної сенсації, як було до останнього часу, подібний підхід, схоже, стає загальноприйнятим соціологічним методом, звичним герменевтичним прийомом … Що Ви могли б сказати про цей бік вашого руху?

К.Б.: Для націонал-революційних політичних течій завжди характерним було звернення до спіритуалізму. Це стосується не тільки нас, але й, практично, всіх інших. Спільним знаменником у цій сфері стали з деяких пір праці Юліуса Еволи, який є обов’язковим програмним читанням всіх активістів нашого толку вже з кінця 60-х. У цьому сенсі “Новий Опір” не виняток. Вплив Еволи безперечний. Але разом з тим, останні 10 років явно зростає вплив іншого містика XX століття – Алістера Кроулі. Так як наш рух найбільш радикальний і революційний, найбільш нонконформістський, то, відповідно, нас ця особистість особливо цікавить. У цілому, “нові праві” все частіше звертаються до нього.

У недавній книзі, присвяченій “політичному екстремізму”, вказується різке підвищення інтересу в колах крайнього (особливо правого) політичного нонконформізму до ідей Кроулі. Це стосується не всіх учасників, але частіше за все вождів, лідерів, так як для розуміння ідей Кроулі потрібні досить виняткові персональні якості – інтелектуальні, психологічні, духовні. У “Новому Опорі” майже немає католиків, це, швидше, язичницький рух, хоча в наших рядах є кілька мусульман. Але це далеко не атеїстичний рух, для нього характерні інтенсивні духовні релігійні пошуки. Показово, що та ж картина і в аналогічних рухах інших країн. Скрізь на різних рівнях.

Ел.: Відносно Еволи це загальновідомий факт, але інтерес до Кроулі в цьому середовищі – явно ультрасучасне явище. Чи не пов’язано воно, на Ваш погляд, із зростанням інтересу до цього досить тривожного персонажу серед музикантів (особливо стилю “індастріал”, “готика”, “dark wave”, “нова музика” і т.д.), художників, кінематографістів? Знаменитий фільм “Природжені вбивці” несе на собі явний слід “кроуліанской” інспірації. Свого роду, катехізис “анархізму з правого боку”…

К.Б.: Усі ці речі тісно пов’язані. Взагалі кажучи, ми представляємо собою не просто політичну організацію, але світоглядну структуру, пов’язану з усіма аспектами соціального і культурного буття. Тому в кожному секторі ми маємо свою стратегію, ключі до повного розуміння якої є тільки у вождів, ідеологів. Зауважте, що естетичний інтерес до “кроуліанства” серед європейських музикантів вплинув і на їхні політичні переконання.

Наведу один приклад. У Франції є такий окультист – Філіп Піссьє. 6 років тому він очолював “антифашистську” групу, яка ставила своєю метою повністю вигнати “фашистів” з містичних організацій, лож і т.д. У результаті своєї діяльності він домігся абсолютно протилежного результату. Його самого витіснили звідусіль. І щоб остаточно не маргіналізуватись в цьому середовищі, він повністю закинув свій “антифашизм”, змінив орієнтацію і став нав’язливо пропонувати свої тексти та інтерв’ю “фашистським” або “націонал-революційним” журналам. Безглузда спроба зробити “кроуліанство” антифашистським повністю провалилася. Тепер Піссьє публікується в “Елеман”, “Вулуаре”, “Солярії”. Це не окремий випадок: він еволюціонував разом із середовищем. Він слідував загальному напрямку.

Ел.: У європейському націонал-революційному русі завжди існувало два полюси, в яких цікавим чином перепліталася етнографія, геополітика та економіка. З одного боку, католицький (і посткатолицький) європоцентризм, що межує з атлантизмом, певний расизм і капіталістичні тенденції в економіці (лібералізм). З іншого боку, відкритість до Сходу (часто виражалася в русофілів), євразійство та соціалістичні симпатії. Ці речі настільки пов’язані між собою, що “Схід – русофілія – соціалізм” і “Захід – русофобія (ширше, расизм) – капіталізм (антикомунізм)” стали свого роду нерозривними тріадами. Націонал-більшовики завжди тяжіли до першої тріади. Яка ваша позиція в цьому питанні?

К.Б.: Ми дотримуємося традицій історичних націонал-більшовиків. Для нас Європа дорівнює не з географічним Заходом, але з усією Євразією, яка колись була культурно і духовно, навіть політично, згуртована навколо індоєвропейських цінностей і індоєвропейського світогляду. Росіяни – індоєвропейці, індуси – індоєвропейці, іранці – індоєвропейці – ми всі об’єднані загальним духом, загальною індоєвропейською метафізикою. Католики та європейські крайні праві бачать Європу тільки до Польщі. Ми ж – язичники, містики, революціонери, вихованці Дрьє Ля Рошеля, Тіріара і Дюмезіля – не мислимо Європу без Росії, Індії…

Ел.: Яку музику слухають сучасні націонал-більшовики у Франції?

К.Б.: У всіх свої смаки. Понад усе в наших колах поширена музика “індастріал”. Це стосується не тільки Франції, але і всієї Європи – за винятком, мабуть, Німеччини й особливо Іспанії, де музичні смаки надзвичайно консервативні. Досить популярні в різних середовищах різні контркультурні напрями – від “готичної” музики до “хеві метал”. Якогось єдиного зразка не існує.

Ел.: А щодо кінематографа? Чи є якісь очевидні вподобання?

К.Б.: За віковими причинами я зупинився на фільмі “Механічний апельсин”… Дуже цікавий також “Смарагдовий ліс”. Але молодше покоління вважає, що “Природжені вбивці” та “Pulrfiction” більш сучасні аналоги цих культових картин. Популярний також фільм “Європа” …

Ел.: … Кеннет Енгер?

К.Б.: Абсолютно невідомий в широкому середовищі. Його фільми люблять і цінують переважно фахівці або вищі ієрархи руху.

Від перекладача: Жорж Сорель народився в Нормандії в 1847 році. Здобув на батьківщині приватну освіту, а потому вступив у паризьку Політехнічну Школу, де особливо відзначився у царині математики. Сорель вступив на державну службу, будучи інженером, і, відпрацювавши необхідний термін в 25 років, вийшов на пенсію. Безпосередньо тоді ж Сорель почав писати, і своїми незліченними працями здобув собі славу видатного суспільного критика. Найвідоміший і найзатятіший проповідник синдикалізму, Жорж Сорель, завдяки своєму пристрасному прагненню до революційних дій замість раціоналістичного дискурсу, став найбільш впливовою фігурою серед тих, хто окреслював шлях фашизму, особливо в Італії часів Муссоліні.

Доволі добре Жорж Сорель виклав свою теорію «соціальних міфів» у листі Даніелю Гелеві у 1907:

Люди, що беруть участь у великих соціальних зрушеннях, вимальовують перед собою свої наступні дії як бій, в котрому вони неодмінно переможуть. Ці вибудови, знання котрих є таким важливим для істориків, я пропоную називати міфами; «загальний страйк» синдикалістів і катастрофічна революція Маркса – якраз із цих міфів. В якості видатних прикладів таких міфів я наводив такі, що їх створили первісне християнство, Реформація, революція і послідовники Мадзіні. Тепер я хочу вказати на те, що нам не слід намагатись аналізувати такі групи уявлень, як ми зазвичай це робимо, розбираючи все до маленьких деталей, але що їх слід сприймати як ціле, як історичні сили, і що нам варто бути дуже обережними і в жодному разі не порівнювати доконаний факт і образ, котрий люди намалювали в уяві перед тим, як діяти.

Мені слід було навести ще один приклад, котрий вражає, мабуть, ще більше: католики ніколи не опускали руки, які б випробування не спіткали їхню віру, адже завжди її служителі уявляли історію церкви як низку боїв між Сатаною і воїнством Христовим; кожна нова перешкода – це тільки маленький епізод війни, котра неодмінно закінчиться перемогою католицизму.

Запроваджуючи термін «міф», я вірив, що зробив дуже вдалий вибір, адже у такий спосіб намагався себе огородити від будь-яких дискусій з бажаючими підвести ідею загального страйку під детальну критику, і з тими, хто копить аргументи проти його практичних можливостей. Однак виявилось, що вибір був украй невдалим, адже дехто наполягав, що термін «міф» можна застосовувати тільки у відношенні до примітивного суспільства, а інші вирішили, що я уявив, ніби сучасний світ можна зрушити ілюзіями, аналогічними тим за своєю природою, котрими Ренан хотів замінити релігію. Але ще гірше непорозуміння сталось, коли почали стверджувати, що моя теорія міфів – це всього лише виступ адвоката, фальсифікація реальної точки зору революціонерів і софістика інтелектуала.

Якби це було правдою, то мені дуже б не пощастило, адже я завжди намагався уникнути впливу тієї інтелектуальної філософії, котра, як мені здається, завжди істотно перешкоджає історикові, що дозволяє їй домінувати над собою.

Мені зрозумілий страх того, що міф про загальний страйк може надихнути багато видатних прогресистів, завдяки його нескінченній сутності, світ сьогодення дуже схильний до повернення до старовинних вірувань і до субординації етики державним справам, що в результаті дає визначення чесноти як «золотої середини». Що довше соціалізм залишатиметься доктриною тільки на словах, то легше його схилити до цієї доктрини «золотої середини»; але ця трансформація є явно неможливою, при представленні міфу про загальний страйк, адже він несе ідею абсолютної революції. Ви знаєте так само добре, як і я, що все найкраще в сучасній думці випливає саме з цих «мук безкінечності»; ви не з тих людей, що сприймають за рідкісні щасливі відкриття трюки, котрі допомагають обдурити читача грою слів. Тому ви не будете звинувачувати мене в тому, що я надав величезного значення міфу, котрий додає соціалізму такої високої моральної цінності і такої щирості. І саме тому, що теорія міфів дає такі чудові результати, існує так багато бажаючих спростувати її…

Оскільки немає таких міфів, котрі би підтримували маси, можна безкінечно говорити про повстання і не збурити жодного революційного поруху; саме тому такий важливий є загальний страйк і саме тому він є таким одіозним для соціалістів, котрі бояться революції…

Революційні міфи, що існують на даний час, майже вільні від будь-якої подібної мішанини; з їхньою допомогою можна зрозуміти діяльність, відчуття і ідеї мас, що готуються вийти на вирішальний бій: міфи не описують речі, але виражають намір до дії. Утопія – це… продукт інтелекту; це праця теоретиків, котрі, спостерігши й обговоривши знані факти, намагаються скласти модель, на котру можна буде порівняти існуюче суспільство й оцінити кількість в ньому добра і зла. Це комбінація уявних інституцій, що мають суттєві аналогії серед інституцій реальних, і котрі можна обмірковувати; це конструкція, котру можна розібрати на частини, окремим з котрих надали такої форми, щоб вони… вписувались в законодавство. В той час, як сучасні міфи готують людину для бою, що зруйнує усталений порядок речей, ефект Утопій завжди був спрямований на налаштування розуму людини на реформи, що їх можна провести, латаючи існуючу стару систему; не дивно, що так багато творців Утопій перетворились на вправних державних діячів, набувши великого досвіду політичного життя.

Міф неможливо спростувати, адже, за сутністю, він є ідентичним до переконань групи, є вираженням цих переконань мовою поруху; і, як наслідок, його не можна розкласти на частини, що їх потім розміщуватимуть на площині історичного опису. Утопію, з іншого боку, можна розглядати як будь-який інший соціальний лад; спонтанні порухи, котрі вона передбачає, можна порівняти з порухами, котрі спостерігались в ході історії, і в цьому світлі можна оцінити її правдивість; Утопії можна спростовувати, показавши, наскільки несумісними з теперішніми умовами виробництва є економічні системи, на котрих ці Утопії було побудовано.

Довгий час соціалізм був нічим іншим як Утопією; марксисти були праві, коли приписували своєму лідеру честь привнесення змін у існуючий стан речей; зараз соціалізм став підготовкою мас, задіяних на великих підприємствах, до придушення держави і власності; і тому вже не є необхідним обговорювати, як людям організуватись, щоб досягти щасливого майбутнього; все зводиться до революційного навчання пролетаріату. На жаль, Маркс не знав фактів, котрі тепер знаємо ми; ми знаємо краще за нього, що таке страйки, бо ми спостерігали економічні конфлікти значних масштабів; міф про загальний страйк став популярним і міцно засів у головах робітників; ми маємо поняття про насилля, котре йому мало би бути важко сформулювати; і так ми можемо доповнити його доктрину, а не коментувати його тексти, чим так довго займались його послідовники.

Таким чином, Утопія повністю зникає з соціалізму; соціалізм більше не має потреби турбуватись про організацію виробництва, оскільки цим займається капіталізм…

Люди, котрі живуть у світі «міфів», захищені від будь-яких спростувань; це змусило багатьох стверджувати, що капіталізм – це така собі релігія. Довгий час люди дивувались тому факту, що релігійні переконання неможливо критикувати, і з того зробили висновок, що все поза межами науки є релігією. Було також помічено, що сьогодні само по собі християнство є менш підпорядкованим догмам, ніж християнське життя, тобто, моральна реформа коріниться глибоко в самому бутті; як наслідок, було віднайдено нову аналогію між релігією і революційним соціалізмом, націленим на навчання, підготовку і навіть реконструкцію індивіда – на титанічну справу…

…поруч із Утопіями завжди існували міфи, здатні збурити робітників на повстання. Довгий час ці міфи базувались на легендах про Революцію, і їхня цінність була незмінною, допоки авторитет легенд був непорушний. На сьогоднішній день, соціалізм більш упевнений в собі, ніж будь-коли, бо міф про загальний страйк домінує над усім справжнім рухом робітничого класу. Невдачі не грають на шкоду соціалізму, оскільки останній набув рис підготовчої роботи (для революції); якщо їх ураховувати, це тільки доводить, що навчання було недостатньо; що треба знову братись до роботи із більшою мужністю, наполегливістю і впевненістю, ніж раніше; досвід праці навчив трудівників, що тільки завдяки терплячому навчанню можна стати справжнім товаришем, і це – єдиний шлях становлення справжнього революціонера» (15 липня 1907р.).

Переклала з англійського перекладу тов. Мольфарка.

Розподіл партій і течій на «правих» і «лівих» почався з часів Великої французької революції. Обумовлено це було тим, що якобінці, найбільш екстремістські революціонери своєї доби, займали в тогочасному парламенті місця з лівого боку. Це стало настільки звично, що тих, хто прагне змін, стали називати «лівими», а тих, хто не бажав нічого міняти, тих, хто притримувався консерватизму і хотів розкрутити колесо історії в зворотній бік, реакціонерів, стали іменувати «правими».

Зараз дивно усвідомлювати, що націонал-соціалізм у політичному значенні Французької революції є, та й був споконвіку саме «лівим». Важко повірити, що Ленін і товариш Тельман повели свої партії на війну проти «лівих». Сьогодні ж комуністичні партії колишнього східного блоку представляються консервативними, навіть реакційними.

Здається, на старих фронтах запанував безлад. Одна шкільна газета навела в приклад досліди, котрі мали на меті з’ясувати, чому ж воюють між собою «праві» та «ліві». Ці досліди були проведені дуже ретельно і об’єктивно. Дослідники збирали матеріал і розмовляли з представниками обох течій, і в результаті утворилась доволі ясна картина. Висновок був наступний: «праві» та «ліві» (молодь) прагли абсолютно тих самих цілей, розбіжності були тільки в ставленні до прав іноземців.

Це єдине могло би стати величезною прірвою між «правими» і «лівими», але виявились і такі «ліві», котрі не бажали терпіти іноземців. З іншого боку розповсюджена думка про те, що «праві» ненавидять представників інших націй, – це не надто розумне узагальнення. Існують до мозку кісток націоналістичні родини, в котрих прекрасно уживаються між собою німці і скандинави, або німці і французи, і це не створює жодних проблем. Можна, звичайно, згадати приклади «правих» молодиків, яких ще називають «крайні праві», вони існують скрізь по світу; не кажучи вже про ксенофобів-іноземців. Природно, що людей, котрі мають кримінальні схильності, або котрі об’їли власну країну і замахуються на запаси іншого народу, будуть зневажати і ненавидіти – і то однаково і «праві» і «ліві».

Часто здається дивним, як у своїх парламентах крайні «ліві» разом із крайніми «правими» голосують проти інших. Або, наприклад, у Віденькому парламенті, «зелені» і «блакитні» (Австрійська партія свободи, Хайдер) разом голосували по деяким питанням, що, звісно ж, тільки поглибило незадоволення деяких «зелених» представників.

Насправді охорона навколишнього середовища, котрою живуть «зелені», – це «права», національна мета, хоча «по-правому» вона називається також національною безпекою. На сьогоднішній день саме «праві» змушені протистояти багатьом, але в той же час ніхто інший, як «ліві» пацифісти «зелені» подарували ФРН «військового міністра».

Один колишній «лівий», Машке, у своїй промові сказав, що він не змінив своїх політичних уподобань, але ті права, що колись він вимагав для В’єтнаму, зараз вимагатиме для німецького народу!

Всі, кому не лінь, лицемірно борються з безробіттям. Але якби при владі були «праві», цієї проблеми б уже давно не існувало. Роботи більше, ніж достатньо, це тільки питання організації. Крім того, часто рівень безробіття штучно завищують, задля того, щоб краще керувати народними масами.

Із яким великим задоволенням «ліві» кажуть про «інтернаціоналізм»! Для них це значить не мати взагалі жодної національності. Але це всього-на-всього підміна понять, адже основу інтернаціоналізму складають національності. Тільки тоді можна бути інтернаціональним, коли маєш свою національність. «Ліві» відкидають національність (саме національність, а не громадянство), і приналежність до певного народу, називаючи це інтернаціональністю, але тим тільки підкреслюють свою духовну безпритульність.

З часів руху «Вандерфогель», що розвивався перед Першою світовою війною, і до 50-х років, існували цілком «праві» молодіжні угрупування, котрі їздили за кордон. З цих поїздок вони привозили величезну кількість закордонних пісень – як іноземними мовами, так і перекладених німецькою.

Зараз же можна навіть у «крайніх правих» та скінхедів, котрі вважаються прикладом найвищого ступеня ненависті до іноземців, побачити компакт-диски всіма мовами Європи!

«Ліві» люблять називати себе «прогресивними», але в чому вони прогресивні, крім прогресуючого занепаду? Вони зараз при владі в ФРН, але де ж прогрес? Потяги везуть ядерні відходи, німецькі солдати втягнуті в війну, котра нас не обходить!

Так звані консервативні партії вбачають свою місію в тому, щоб як і раніше, сіяти розбрат, але теперішній «прогресивний» уряд і сам це робить, і навіть перевершує сподівання, відправляючи солдат і гроші на війну. Хіба ж не засудили так звані мілітаристи і розпалювачі війни, національні «праві» по всій Європі війну проти Сербії? Це при тому, що сербів у націоналістичному середовищі не дуже шанують.

В «правому» таборі є й такі, котрі можуть собі уявити зміни тільки як повернення до того, що було 70 років тому. Вони так само реакційні і позбавлені уяви як «ліві», котрі хочуть повернення Радянського Союзу. Різниця тільки в тому, що націонал-соціалістичну державу перемогли силою зброї, а комунізм утопився у власних нечистотах і загинув без жодного пострілу.

«Ліві» із задоволенням говорять про демократію, котра, як відомо, називається владою народу. А поруч із «лівими» над народом сидять грошові тузи. Це ж продемонстрував і червоно-зелений уряд, котрий повів людей на війну, розмовляючи при цьому про пацифізм. І вони спокійно знесли роздратування деяких «лівих» з цього приводу.

Настав час, коли треба згорнути цю безкінечну гру в минулі часи, протистояння «правих» і «лівих», і окреслити нові горизонти. Існують маніпулятори, котрі не приймають сторону ні «правих», ні «лівих», натомість роблять тільки те, що примножує їхню силу і статки. Це – інтернаціональний капітал, явище, відоме також під назвою «глобалізм».

«Праві» не повинні протистояти «лівим», а повинні стати «правими» в тому сенсі, щоб захищати правду і боротись із кривдою. «Лівим» варто подивитись на себе і переосмислити, чого вони насправді хочуть, відкинути свої старі упередження та утопії. Тоді вони відкриють для себе, що їхні цілі великою мірою співпадають з цілями «правих».

Переклад: Мольфарка

Джерело: aktionsbuendnis-ostfriesland.com

Минуле – це те, що було. Сучасність – це той прикрий стан, де вже нема того, що було в минулому.Я хотів би взяти одне відчуття (або передчуття) і маніфестувати його як проблему, котра визначає сьогодення. Це відчуття межичасу. Ми відчуваємо, що щось змінилось у світі. Щось велике закінчилось, щось незрозуміле ще не почалося.

а) Закінчилась політична епоха протистояння блоків. Суб’єкти нового протистояння ще не визначились. Над половиною світу панує засаднича невизначеність. Хто може уявити зараз, що буде через рік, наприклад, з Казахстаном? Що буде з Казахстаном в результаті? Можливі найбільш неймовірні і прямопротилежні комбінації. Супроти половини Світу ніким не проводиться цілісної і сильної політики. Гострота політичної реакції Сполучених Штатів є далекою від тієї, що мала місце 20 років тому. Яка-небудь з третьорядних, навіть опозиційних або фінансових сил в котрій-небудь з держав Заходу чи Сходу має можливість суттєво впливати на стан справ в регіонах невизначеності, до яких можна віднести: постсовітський простір, всю Африку, Індію, Корею, можливо Китай, тощо. Складається враження, що площина невизначеності схильна до розросту за рахунок розширення числа учасників конфліктів, за рахунок збільшення діаспор і актуалізації расової проблеми.

б) За загальною думкою світ стоїть напередодні чергової технологічної революції, а також перед
необхідністю широкої модернізації основних видів озброєнь. Для нас в технологічній революції цікаве те, що перед нею всі рівні, вона нівелює різницю розвитку. Так, перед наступом кібернетики і високотехнологічні США і технологічно відстала на той час Японія були в рівних умовах, що дало Японії можливість зриву.

в) Вичерпаність сильних ідеологій, захирівання тоталітарних держав, екуменізм. Перемога модернізму в католицизмі. Релігії співіснують на одному терені, що свідчить про їх неактуальність. Для нас уже однаково цікаві і праві і ліві. Імена Мао і Муссоліні викликають однаково теплі почуття в серці молодої людини межичасу. Навіть іслам полишає місце для занадто багатьох речей в душах правовірних.

г) Відчуття завершення історії. Свідченням чого є популярність книжки Фукуямн. Подібне відчуття панувало у інтелігенції в кінці XVIII ст., напередодні Великої Французької Революції, на початку XX ст., напередодні I-ої світової війни.

д) Вичерпаність мистецтва.

е) Визнання застарілості дотихчасових стратегій війни і розвідки.

є) Неефективність геополітичного аналізу. Як обрахувати, наприклад, військовий потенціал України? Взявши її відсоток спадку по СССР? Але ж навіть Міністерство оборони зараз не може сказати, скільки літаків підніметься в повітря по бойовій тривозі. І тільки командир авіаційного полку знає, що не підніметься жоден.

Ностальгія по історичному матеріалізмові підказує нам, що глобально ситуацію визначає стан справ в суспільному виробництві й навколо нього. Товаровиробництво, організація виробництва, накопичення капіталу – такі завдання стояли перед людством завжди, але тривалий час не були актуалізовані до тотальності. Інтереси виробництва і накопичення капіталу набрали ознак категоричного імперативу з закінченням середньовіччя, коли дійсно стали остаточною метою і головною спонукою. Вони далеко не стали єдиною сутністю життя, але дійсно важливими є не дійсності, а тенденції. Та ми вже перейшли максимум розвитку цієї тенденції. Соціалізм провіщав майбутнє в сенсі того, що зараз скрізь актуальним є виробництво не товарів, а досягнень. В повітрі ніби весь час сурмлять сурми і вгадується запах конячого поту: закінчується період накопичення капіталу, повертаються часи накопичення вчинків.

В повноті своєї потворності ідея саморозвитку виробництва мала втіленість у західному світі в післявоєнний період. Але RAF і “Червоні Бригади” своїми хепенінгами провіщали західному обивателю зорю нового дня. Саме це нам і цікаво в них. Цікаве те, що саме ті в XX ст., хто орієнтувався на марксизм, який абсолютизує проблеми суспільного виробництва, відчували смак до вчинків, до вчинків саме в плані духовного зриву. Пануючим був один “психологічний тип”, зараз буде другий.

Ідея саморозвитку виробництва вичерпала себе. Прозвісннком цього було сільське господарство розвинутих країн. Розвиток виробництва залежить від процесу розвитку чистої науки. Залежав завжди, але зараз інтелект, наукова думка є більшими продуктивними силами, ніж робочі руки.

“На певному ступені добробуту тільки зайве є дійсно необхідним”, а сфера зайвого – це тонка сфера з власними законами або, швидше, з власним беззаконням. Дедалі зростає регулююча функція держави, яка змушена спрямовувати продуктивний процес, і це є запереченням саморозвитку. Не товари, а досягнення. Виробництво кінопродукції – це в меншій мірі виробництво продукції, а в більшій – досягнення духу нації (або його занепад). Якщо не виробництво товарів, а виробництво життя, то не накопичення капіталу, а накопичення вчинків. Першою фігурою знову стає не фінансист, а герой. Виробляє інтелект і націоналізм, капітал нагромаджують не фінансові операції, а солідарність і рішучість.

Феномен межичасу полягає в суперечності (зависанні) між зміною фундаментальних тенденцій і відсталістю історіоносних, які зараз суттєво залежать від вчорашніх цінностей товаровиробництва. Основні категорії усвідомлення сьогодення такі: межичас, терени невизначеності, всезагальність вичерпаності, дезактуалізація товаровиробництва, поняття про суттєву зміну військової стратегії і військової політики – війна у натовпі.

Відскановано з: Лупиніс Анатолій. Бунт має рацію (Політичний заповіт). – Чернігів: МПП «Факел», 2004. – 218 с. ]]> http://ntz.org.ua/?feed=rss2&p=1721 1 http://ntz.org.ua/?p=1712 http://ntz.org.ua/?p=1712#comments Tue, 27 Jul 2010 04:42:34 +0000 admin http://ntz.org.ua/?p=1712 Андрій Ланьков Брайан Маєрс, один із провідних західних істориків Північної Кореї, вже багато років твердить, що Північна Корея - ніяке не «сталіністське» і не «пост-сталінське», і не «комуністичне», і не «держсоціалістичне» суспільство, а просто кореїзований варіант того, що він сам називає «японським фашизмом 1930-х рр.».]]> Андрій Ланьков