Націоналізм і демократія
Рейнгольд Оберлерхер
Патріотизм і націоналізм, слова за походженням латинські, стали означати в німецькій мові любов до своєї Вітчизни і любов до свого народу. Слово «націоналізм» сходить до слів natus, nata (тобто «рідний син», «рідна дочка»), а ці останні вказують на природне, природно народжене як таке.
Націоналізм як принцип світового устрою передбачає органічно складений, природний політичний порядок, до складу якого входять спільноти родичів, людей одного і того ж роду. Іншими словами, націоналізм – це народолюбство [Volksliebe], або точніше кажучи, народне самолюбство. Націоналізм доповнює патріотизм таким чином, що поряд з любов’ю до Батьківщини стає любов народу до самого себе. Народження націй пов’язане з материнським початком (невипадково по-німецьки «рідну мову» означає буквально «материнська мова»), тоді як патріотизм – з тим, що успадковується від батьків землею, з правом власності та майна, з верховенством на певній території і з суверенітетом цієї території.
Земля батьків, моя німецька Батьківщина, простягається від Маасу до Мемель, від Еца до Бельт. Вітчизна ж – це скоріше щось, пов’язане з жінкою. Вітчизна – це та місцевість, де пройшло наше дитинство, де ми вчилися вдивлятися в навколишній світ, розуміти мову природи і мова людей. Вітчизна вчить нас любити сільські місця [La ndle] та їх мешканців, а пізніше робить здатними обживатися в інших областях Батьківщини. Любов до Батьківщини, любов до Вітчизни (патріотизм) і любов до народу (націоналізм) – це висхідна лінія проявів любові Бога в бутті людини.
Патріотизм, любов до Батьківщини, розвинувся в Німеччині задовго до націоналізму, або любові до народу. У 19-му столітті патріотизм приніс свої найкращі плоди – але на той час він вже був захищений від холодних зустрічних вітрів спрямованим уперед націоналізмом. Націоналізм, саме в як любов до свого народу, з’явився тим материнським лоном, з якого вийшов самостійний демократичний рух в Німеччині, – рух, що досяг свого історичного піку у визвольній війні 1813 року, у національно-революційній спробі об’єднання в 1848 році і в основі Рейху у 1871 році.
Велич тієї конституції, яку дав німецькому Рейху Бісмарк, полягає в тому, що вона об’єднала демократичні і монархічні традиції, скріпила в одне ціле німецькі князівства на благо німецького народу. Народ, позбавлений самолюбства, не здатний любити самого себе, – не може керувати собою і тому не здатний до демократії.
Західні держави, примусивши Німеччину, після поразки у Першій світовій війні, ліквідувати монархію і встановити парламентарний режим, внесли тим самим ненависть у німецький народ і зробили демократію неможливою. Бо коли патентовані веймарські демократи виключили монарха (кайзера) з поняття про німецький народ, то зробили крок назад, у бік додемократичного поняття народу-плебсу, яке мало на увазі тільки нижчі, але не вищі верстви суспільства. І відразу націоналізм і демократія перетворилися з найближчих друзів в самих злих ворогів. Законодавчі збори у Веймарі стали провідником волі переможців і встановили парламентську систему з партійною державою в якості її швидко загниваючого плоду.
У результаті патріотизм був втягнутий у політичну громадянську війну між партійною державою і народним самолюбством, яке, у свою чергу, повинно було виступити в особі антипарламентські партії. Бо патріотизм невіддільний від націоналізму. Любов до Батьківщини – це, в буквальному сенсі слова, той ґрунт, на якому зростає народне самолюбство.
Коли після 8 травня 1945 руйнування німецької Вітчизни державами-переможницями досягло історично унікального розмаху, одразу ж почалося і знищення німецького народу в масштабах, які приховуються до цих пір (щонайменше шість мільйонів убитих після припинення воєнних дій). З утворенням у 1949 році двох окремих держав [Teilungsstaaten] була здійснена спроба розчленувати і німецький патріотизм, який одночасно виник як у ФРН, так і в НДР до цих частин Німеччини, разом узятих, і лише трактувався по-різному, з точки зору різних економічних систем окупаційної влади. Але поступово став культивуватися саме “розокремлений” патріотизм [Teilungspatriotismus], що відноситься тільки до однієї з областей німецької Батьківщини, і це знайшло пряме вираження у «Австрійському державному договорі» 1955 року, концепція якого була заздалегідь вироблена окупаційною владою. Але історія в особі середньонімецького руху за об’єднання в 1989 році і подальшого приєднання НДР до ФРН завдала першого удару по цих сепаратистських розрахунках.
У тому відкритому переслідуванні патріотів, що відбувається в даний час, виражається з безсоромною відвертістю політична патологія, яка склалася на ґрунті розчленування німецького Рейху. З самого початку зрада Батьківщини і знищення єдиного народу становили принцип існування окремих держав, створених окупаційною владою з кричущим нехтуванням всіх норм міжнародного права. Тому переслідування патріотів і демонізація націоналістів у Німеччині (включаючи Австрію та історичні землі Рейху, які зазнали анексії) є самопроголошенням внутрішньої суті «держав», що виникли після 1945 року. І розширення цього переслідування на Швейцарію, на італійську і французьку республіки, на Скандинавії і країни Бенілюксу показує, що мова йде – незалежно від кордонів – про знищення німецького народу як цілого, а по суті – і про знищення всієї германської гілки людського роду.
Той, хто пригнічує патріотизм і націоналізм, переслідує носіїв і речників цього образу думок – прагне заздалегідь забетонувати ґрунт, на якому могла б виростати демократія в первісному значенні цього слова – як самодержавство народу [Selbstbeherrschung eines Volkes]. Але більшість так званих «західних демократій» ніколи не були демократіями в цьому первісному значенні – і не могли бути, оскільки їх державні кордони не визначені згідно з принципом «одна країна – один народ». Вони позбавлені, таким чином, найважливішої передумови демократії – єдиного народу. Замість народу вони мають просто населення, що складається з різних народностей і навіть рас, – або є, по суті справи, старими і застарілими тюрмами народів, як, наприклад, Франція та Великобританія.
Що стосується різних концепцій демократії, то тут, як і в інших областях соціальних наук, з’ясовується, що сучасній дійсності відповідає споконвічно-неправильне розуміння демократії, а розуміння, властиве пропаленим цинікам. «Демократія» сьогодні – це політичний капіталізм, і більше нічого. Демократія як політичний капіталізм підлягає наступному формальному визначенню: це панування над якими завгодно народами з їх скріпленою формальною домовленістю згодою.
Подібна форма панування породжує протилежність між демократами і демократизованими [Demokratisierten]. Так званий «народ» – робітників, службовців, військових, управлінський та обслуговуючий персонал, – можна рекрутувати з-поміж будь-яких народів світу. А якщо такий демократизований «народ» буде покликаний до солідарності і до створення єдиного фронту проти «демократів», тобто політичних та економічних капіталістів, то перед обличчям цієї «загрози демократії» остання може цинічно розпалювати в його середовищі етнічні чи расові конфлікти, а потім використовувати лякало «расизму», щоб розпочати ескалацію переслідування патріотів.
Неважко передбачити, що переслідування патріотів буде поступово поширюватися по всьому світу, проти всіх природних народів. З цим шабашем буде покінчено лише тоді, коли їхні забиті паралічем жаху і відрази народи все-таки знайдуть в собі сили відновити свій суверенітет у духовній, політичній та економічній сферах і зруйнують класову диктатуру глобально номадізірованого («кочового») фінансового капіталу.
Так в якій же країні живемо ми, німці? Чи існує ФРН в дійсності? Хіба не було зовсім недавно якесь державне утворення на ім’я НДР цілком вагомою реальністю? – На початковому етапі «розокремленого патріотизму» представники ФРН озвучували ту думку, що їхня держава тільки уповноважена представляти права німецького Рейху до тих пір, поки останній не є дієздатним. Отже, Рейх не був мертвий, але не був і живий, він був правомочний, але не дієздатний. Очевидно, що тим самим німецький Рейх помістили чи то в психіатричну лікарню історії, чи то в її реанімаційне відділення, ніби він знаходиться в стані коми. Чи не означає це, що ФРН є лише привидом що вийшов з могили Рейху?
ФРН – це Третій Рейх в абсурдному стані «свідомої коми». Дванадцять найзнаменніших років німецької історії – це час дієздатності Третього Рейху, а вся наступна епоха – тільки його коматозний, недієздатний стан. Вся політика ФРН в цю епоху типова для сепаратних держав, що є коматозною політикою або політичною комою, спробою зберегти стан коми. Будь-яка кома – це стан глибокої і стійкої несвідомості, жалюгідного існування між життям і смертю, зупинка перед остаточним переходом в царство тіней. У коматозному сні, який більше нагадує смерть, історичний час зупиняється, і ця антиісторія позбавляє німців здатності мислити і мріяти, народ забуває своїх героїв, соромиться діянь своїх предків і тупо роззявляє рот, дивлячись на колишню велич Рейху, на його вічно живу славу. Сучасні «кома-німці» збиті з пантелику і втомилися від метушні; голова високої німецької культури понурена, бо стала надто важкою для послабленого народного тіла.
ФРН повинна зникнути, щоб Третій Рейх зміг нарешті померти, конструктивно подоланий Четвертим Рейхом. Тільки після цього німецький Рейх звільнить не тільки себе, але й увесь світ від примари тієї абсолютної прірви, в яку були скинуті німці, – примари, яка заважає піднятися хоча б на той щабель розвитку, який був досягнутий у Третьому Рейху.
На шляху до зникнення всіх держав, які поділяють єдиний народ, і до відновлення дієздатності німецького Рейху хай береже нас Бог від нового кровопролиття. І нехай скромний птах німецьких просторів, Wendehals, знову стане птахом надії – символом наступаючого зміни епох [Wendezeit].
Перекладено з російського перекладу спеціально для “Страйку”.
Про автора: Рейнгольд Оберлерхер – відомий лідер західнонімецького студентського руху 1960-х рр. і бунту 1968 року. Входив до керівництва “Соціалістичного союзу німецьких студентів” (SDS) і очолював у ньому “національну фракцію”. Отримав прізвисько “гамбурзького Маркса”. Відомий як неперевершений теоретик і знавець марксизму, а так само автор його оригінальної націоналістичної інтерпретації. В даний час очолює націонал-революційну організацію “Німецька колегія” (Deutsches Kolleg) створену в 2000 році. Проект конституції Оберлерхера передбачає заборону всіх без винятку єврейських організацій, заборону шлюбів між німцями і ненімцями і т.п. радикальні заходи.
Метки: демократія, німеччина, націоналізм, оберлерхер