С Т Р А Й К

націонал-трудовий журнал

Світова організація торгівлі

Капіталіст Олександра Ждановська

Що собою являє СОТ? У чиїх інтересах у СОТ приймаються рішення? Чим небезпечна СОТ?

Історія створення

Світова організація торгівлі (СОТ) не входить до ООН і , відповідно, закони СОТ є вищими для транснаціональних корпорацій (ТНК) та країн-членів СОТ  за закони ООН (екологічних, трудових прав Міжнародної організації праці (МОП) ООН і т.д.). Чому ж СОТ не є частиною ООН?

1948 року ООН прийняла статут ITO (International Trade Organization, Міжнародна торгова організація), що враховував угоди щодо забезпечення зайнятості, закони проти монополій концернів, а також заходи щодо захисту внутрішніх ринків. Проте Конгрес США відхилив ІТО , посилаючись на недостатній захист інвестицій американських банків та концернів. І у тому ж 1948 році була створена інша організація та укладено іншу угоду – GATT (General agreement on tariffs and trade, Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі, ГУТТ). Будучи створеною як тимчасова організація ГУТТ проіснувала з 1948 по 1995 рік, доки не була перетворена у СОТ.  До СОТ входять наступні угоди:

- GATT (Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі, ГУТТ);

- GATS (ГУТП, Генеральна угода щодо торгівлі та послуг);

- TRIPS (Угода щодо торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності);

- TRIMS (Угода щодо інвестицій);

- Угода щодо сільського господарства;

- Текстильні угоди;

- Угоди щодо субсидій;

- Антидемпінгові заходи;

- Угоди щодо фінансового ринку;

- SPS (Угода щодо санітарних та фітосанітарних заходів);

- TBT (Угода щодо технічних перешкод торгівлі).

Теорія вільної торгівлі як ідеологія

Розглянемо аксіоми СОТ.

Аксіома 1

Лібералізація торгівлі була важелем розвитку промисловості для країн, що сьогодні стали розвиненими та для післявоєнного розвитку в нових індустріальних країнах.

Розвинути власну економіку та промисловість є можливим, тільки «відкривши себе» світовому ринку, стверджують СОТ, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк (СБ).

«Всі успішні країни засновували свою стратегію росту на традиційному рецепті реформ макроекономічної стабілізації, лібералізації торгівлі та використання ринкових механізмів» (1), – стверджують вони. «Швидкий та постійний ріст був тільки в країнах, що прогресивно лібералізували захист від імпорту» (2). «У Чілі, Сінгапурі, Гонконзі та Тайвані були використані принципи вільного ринку» (3).

Ідеологія, яку використовують СОТ, СБ та МВФ, немає наукової основи. Корейський економіст Чхан Ха Джун опублікував у 2003 році книгу «Kicking Away the Ladder. Development strategy in historical perspective» (4), де досліджує  це питання та доходить до висновку, що багаті країну в той період, коли їхня економіка тільки розвивалася, самі вживали заходи протекціонізму – наприклад, Великобританія та США. Нові індустріальні країни (НІК) в час розвитку промисловості також підтримували та захищали власну економіку. Отже, твердження, що багаті країни НІК змогли розвинути свої промисловість та економіку, використовуючи рецепти вільної торгівлі, – просто міф. Цей міф використовується багатими країнами («країнами центру» згідно термінології І. Валлерстайна та С. Аміна), щоб запобігти індустріалізації у бідних країнах. Адже поява у бідних країнах власного виробництва автоматично скоротило б ринки збуту ТНК. І тому у межах СОТ корпорації багатих країн переконують бідні країни під приводом розвитку економіки діяти у напрямку, протилежному тому, яким рухалися самі. Багаті країни, котрі використовували протекціонізм на ранніх етапах свого розвитку, тепер забороняють використовувати його іншим. Чхан називає це «kicking away the ladder», тобто розвинені країни «відкидають драбину», якою самі вилізли нагору – і таким чином блокують розвиток інших країн!

Ідеологія «вільних ринків» МВФ та СБ приховує той факт, що індустріалізація у країнах, які вважаються нині багатими, проводилася згідно протекціоністської моделі, а держава при цьому відігравала велику роль у торгівлі, інвестиціях та субсидіях. Успіхи індустріалізації в азійських країнах (наприклад у Малазії, Сінгапурі, Китаї) також зобов’язані не моделі вільного ринку, а сильній ролі держави (5). Модель, яка використовувалася ними, містила в собі земельну реформу, суворе регулювання торгівлі, державні підприємства, дослідження  та інфраструктуру, що фінансувалися державою, високі таможні бар’єри для захисту нових секторів промисловості цих країн від іноземної конкуренції, суворий контроль за грошовою політикою та рухом капіталу, а також субсидії та керовані державою інвестиції у визначені сектори економіки (6).

Навпаки, неоліберальні реформи у азійських країнах спричинили економічну кризу (7). У країнах, котрі відкрили власні ринки для іноземного капіталу, упали зарплати: «У майже всіх країнах, що розвиваються, які розпочали швидку лібералізацію торгівлі, збільшилася прірва між зарплатами, особливо у зв’язку із падаючою зайнятістю некваліфікованих працівників у промисловості та великого абсолютного падіння їх зарплатні, у розмірі 20-30% у країнах Латинської Америки» (8). Лібералізація торгівлі спричиняє зростання безробіття (9). Іноземні фірми часто витісняють національних конкурентів (10).

Аксіома 2

Світова торгівля є вільною, ліберальною.

Розглянемо саме поняття «вільна торгівля» і твердження «світова торгівля є ліберальною, вільною». Як і у ХІХ століття, сьогодні європейські та американські капіталісти домагаються відміни та зниження обмежень міжнародної торгівлі в Азії, Латинській Америці та Африці, тоді як самі закривають свої ринки, наприклад, від сільськогосподарської продукції з країн «третього світу», та підтримують власні ТНК, зокрема, зниженням податків або звільненням від оподаткування (11). У сучасних найбільш розвинених країнах ми тні податки раніше були важливим джерелом фінансування промисловості. Наразі ж розвинуті країни використовують МВФ та СБ, щоб не допустити цього у інших країнах, щоб у них не було власних промислових виробництв і їм довелося би купувати промислові товари у західних концернів (12). Мета попередниці СОТ ГУТТ та самої Світової організації торгівлі, що постала з договору ГУТТ – знизити мита у всьому світі. (13). Лібералізація торгівлі (зниження мита, відміна імпортних квот) стала у багатьох країнах однією з причин кризи державних доходів та занепаду у даних країнах промисловості, орієнтованої на внутрішній ринок (14), загострення кризи платіжного балансу та скорочення робочих місць у країні.

Про яку «свободу» йде мова? Про свободу ТНК відкривати для себе нові ринки збуту, використовувати дешеву робочу силу та дешеву сировину, знижувати податки та робити менш жорстким екологічне законодавство (15). Чи є вільними селяни Латинської Америки або Азії, котрі розоряються  через субсидований імпорт із США? Або, можливо, є вільними робітниці у «вільних економічних зонах», які виготовляють продукцію для ТНК, прямо або через посередників, – що не мають жодних прав та отримують мізерну платню? Чи, можливо, «вільним» є населення, що його обмежують у доступі до приватизованих громадських благ – охороні здоров’я, освіті, воді, транспорту, електриці і т.д.? Можливо, мова йде  про свободу населення захищати свою природу? Або про свободу природу не бути зруйнованою?

Перший заступник директора-розпорядника МВФ і одночасно посол США у Петербурзі Енн Крюгер відкрито заявила у 2003 році на Міжнародному Економічному Форумі у Петербурзі, що «вимога платити цим працівникам  «гідну заробітну плату» згідно стандартів промислових країн повністю знищить всі порівняльні переваги на міжнародному ринку для компаній, що використовують некваліфіковану працю»(16). Очевидно, що мова йде не про гармонізацію (підвищенні) зарплат і прав працівників (що було би добре для працівників), а саме про використання дешевої праці, – тобто міжнародні організації захищають інтереси ТНК.

Аксіома 3

Лібералізація торгівлі і сьогодні веде до економічного зростання. Це безперечно доводить теорема Рікардо про порівняльні переваги. Тому торгівля повинна бути лібералізована.

В умовах, коли капітал вільно переміщується між країнами, диктуючи їм свої умови, МВФ і СБ вимагають від держав «третього світу» спеціалізації на сільськогосподарських продуктах та копалинах – адже ТНК багатих країн вигідні низькі ціни на товари з цих країн і відсутність у них власної промисловості: «Світова торгівля структурована так, що Північ (країни центру, розвинені, багаті країни – ЄС, США, Японія) переважно продає на світовому ринку готові промислові вироби та послуги з більш високою вартістю, у той час як Південь (Латинська Америка, Африка, Східна Європа, Центральна Азія, Південна Азія) продає головним чином рослинні продукти, мінерали й вироби з низьким ступенем переробки та вартістю. Крім того, з 1970-х років ціни на товари, що продаються країнами Півдня, впали»(17). Після вступу в силу угоди СОТ ціни на не перероблені товари впали ще сильніше: «Приблизно через дев’ять років після того, як СОТ набула чинності, ціни на усю первинну сировину, крім нафти, впали більш ніж на чверть. Уругвайський раунд СОТ скасував угоди, що регулювали ціни на сировину, котрі стабілізували світові ціни на ці продукти»(18). Тепер ціни знаходяться у вільному польоті через спеціалізацію, нав’язану МВФ і СБ всім країнам. Це вигідно західним концернам. Потрапивши у боргову залежність від західних банків, держав і міжнародних фінансових організацій, країни «третього світу» змушені збільшувати обсяги експорту задля погашення кредитів. Одначе, так як країни «третього світу» спеціалізуються на виробництві лише кількох видів товарів, причому багато з них були орієнтовані на виробництво одних і тих же товарів, зростання експорту однотипних товарів з багатьох країн знижує на них ціну. Це призвело до подальшого падіння цін на продукти країн «третього світу».

Більш докладний аналіз дає Християн Фельбер у статті «Критика теорії вільної торгівлі» (див. Додаток).

Що таке СОТ – аналіз інтересів

Всупереч гаслу «СОТ знищує бідність» («WTO eliminate the poverty») бідність у країнах, які увійшли до СОТ, зросла (19). Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі – не дивлячись на обіцянки перед входженням до СОТ – не тільки не зросла, але у деяких випадках і впала. Наприклад, після вступу до СОТ упала частка у світовій торгівлі найбільш економічно слаборозвинених країн (за даними доповіді організації ООН, UNCTAD Report 2002) (20).

Права та обов’язки членів

Право СОТ стоїть над законодавством національних держав і передбачає єдиний можливий шлях розвитку економіки країни. Члени СОТ зобов’язані лібералізувати, приватизувати, дерегулювати (відкривати для доступу ТНК та банків) сфери своєї економіки одну за одною (21).

Держава, що вступила до СОТ, вже не зможе, як суверенна держава, просто змінити свою політику. Відмовитися від зобов’язань перед СОТ щодо лібералізації або змінити умови можна тільки через три роки після набрання чинності цих договорів. І тільки після виплати компенсацій торговим партнерам, які зазнали збитків. Якщо, наприклад, яка-небудь держава захоче знову націоналізувати приватизовану систему охорони здоров’я, то вона зіткнеться з судовим процесом у СОТ і величезними штрафними санкціями (22): «На відміну від реформ, що проводяться країною в односторонньому порядку, зобов’язання, на які йде країна у СОТ, новий уряд не зможе просто відмінити, якщо він не захоче таким чином відкривати свій ринок для іноземної торгівлі та іноземних прямих інвестицій» (23).

Якщо держава уклала угоду щодо полегшення торгівлі з однією країною, то ця угода має діяти і по відношенню до інвесторів інших країн.

Держава не може ввести кількісних і якісних обмежень для доступу на свої ринки іноземних концернів і банків (як от: квоти, ембарго, заборона, контингентування та введення мінімальної ціни за експорт та імпорт).

Оскільки суспільні блага, за правилами СОТ – теж товар, що підлягає приватизації, то всі ці заходи стосуються і доступу іноземних інвесторів на «ринки» освіти, охорони здоров’я і т.д.

Угода ГАТТ забороняє заборону імпорту товару з екологічних міркувань.

Держава не має права регулювати рівень валютних витрат і не має права наказати інвесторам, яку частину прибутку вони повинні інвестувати в цій країні, яку вивести, а також яку частину продукції вони можуть вивести з країни. З цим пов’язані проблеми платіжних і торгових балансів.

Державам заборонено зобов’язувати інвесторів використовувати продукти, вироблені у країні, у процесі виробництва або зобов’язувати їх приймати на роботу населення цієї країни.

Кожна країна може бути звинувачена перед судом СОТ. Якщо країна хоче, наприклад, ввести обмеження на експорт своїх ресурсів, то вона цим уже «порушує закон СОТ» та «правила вільної торгівлі»!

Країна не має також права приймати закони і договори, які зобов’язують, щоб при переробці ресурсів цієї країни використовувалося населення цієї країни. Покарані, згідно закону СОТ, можуть бути також ті країни, які надаватимуть перевагу місцевим інвесторам замість іноземних інвесторів.

У межах СОТ прийняття законів не прив’язане до держави, якої вони стосуються. Тепер на рівні права інтереси міжнародного торгового капіталу, інтереси міжнародних концернів та банків стоять вище інтересів населення країн-членів СОТ.

Уряди країн-членів та адміністрації регіонів зобов’язані підкорятися праву СОТ. При порушенні прав СОТ країні-«винуватиці» загрожують судові процеси, закони проти цієї країни, вилучення вкладених коштів.

Хоча СОТ – договір між державами і формально з вимогами до СОТ змінити законодавство іншої країни, (скарги перед судом СОТ) виступають держави, як правило, за такими заявами стоять транснаціональні корпорації, яким «заважає» той чи інший закон у державі, де вони збираються займатися бізнесом (24).

У межах СОТ група з торгових представників країн-членів СОТ (не обраних народом, а призначених урядами своїх країн) приймає рішення про правила СОТ. Ці люди стають найвпливовішим в світі судом і законодавчим органом, чиї рішення зобов’язані виконувати суди і парламенти країн СОТ. Як саме корпорації лобіюють в СОТ свої інтереси, можна прочитати, наприклад, у працях Сьюзен Джордж і на сайті організації WEED (www.weed-online.org). Так, у США корпорації мають доступ (через консультаційні поради з торгівлі) до торгівельних представників США у СОТ (25). В інтересах прибутку корпорацій знижуються, наприклад, стандарти охорони здоров’я та безпеки харчування (26). СОТ змушує країни-члени ввозити генетично модифіковану продукцію. У СОТ немає антимонопольного законодавства.

СОТ може заборонити прийняте в країнах регулювання руху капіталу та скасувати заборону спекулятивних дериватів. Наприклад, ЄС через СОТ вимагав від Таїланду скасувати закон, що забороняє діяльність у Таїланді банків, що розташовані в офшорних зонах, де відмиваються податки (27).

Держави, що увійшли до СОТ, не мають права регулювати розмір прибутку, який повинен інвестуватися в їхній країні, розмір прибутку, який можна вивозити.

Забороняється ставити до товарів вимоги, пов’язані з умовами їх виробництва. Це позбавляє країни теоретичної можливості заборонити, наприклад, ввезення товарів, під час виробництва яких було завдано значної шкоди навколишньому середовищу або використовувалася дитяча праця.

У приватних і державних компаній та у національних й іноземних компаній повинні бути рівні права. Це, зокрема, означає, що, якщо державна лікарня, або університет, або пошта отримує фінансування від держави, то приватні інвестори можуть теж вимагати від держави фінансування під приводом порушення конкуренції і порушення їх прав як інвесторів.

Мета правил СОТ полягає в тому, щоб відібрати у держав право самостійно регулювати їх економіки та навіть теоретичну можливість проводити реформи в інтересах свого населення. У той же час результати лібералізації торгівлі надали величезні права ТНК (28).

Виробництво і торгівля в глобальній перспективі

Єгипетський економіст і критик неоколоніалізму Самір Амін пише, що перехід GATT у WTO був центральним для нової форми економічного управління світом колективним імперіалізмом:

«СОТ була безумовно створена для того, щоб закріпити і легалізувати «порівняльні переваги» транснаціонального капіталу. Виробничі права і авторські права у СОТ були визначені таким чином, щоб закріпити монополії транснаціональних компаній, гарантувати їм надприбуток і поставити на шляху кожної спроби незалежної індустріалізації в країнах периферії практично непереборні перешкоди. СОТ – це не тільки організація з регулювання світової торгівлі, як то змушує думати її назва; функції СОТ є набагато ширшими. Вона повинна запровадити єдині правила управління національних та світового ринків. І згідно радикальної концепту «вільної торгівлі», якого у такому масштабі ще не існувало в історії, скасувати всю різницю між ними. Результатом цього буде реорганізація систем виробництва в інтересах найсильнішого, тобто транснаціонального капіталу. Тобто СОТ хоче організувати виробництво в світовому масштабі, причому не в сенсі розвитку (для бідних – хоча б частково «наздоганяючого»), а для максимізації прибутку ТНК при цементуванні асиметрії виробничих структур та їх нерівності. … Проект «управління світової економіки СОТ» в цілому є вкрай реакційним: він спрямований на повернення до колишніх форм міжнародного поділу праці. Тому СОТ для мене – є істинно новим колоніальним міністерство країн “вісімки”. СОТ відіграє по відношенню до всіх країн периферії одну і ту ж роль – не дати змогу колоніям стати у майбутньому конкурентами, і для цього відібрати у держав периферії право на самостійне законодавство (29) і регулювання щодо діяльності капіталу метрополій в цих країнах. Реально існуючий капіталізм (30) дотримується логіки систематичного захисту найсильніших монополій. Теорії вульгарної економіки (теорії уявного капіталізму) про «чесноти» вільної торгівлі – тільки пропаганда в найпростішому розумінні слова, тобто брехня. Я належу до тих, хто визначає капіталізм не через «ринок», а разом з Броделем – через владу, що стоїть над ринком. (31).

СОТ не дозволяє країнам периферії захищати свою промисловість митними зборами та субсидіями, але країни центру («сімка») продовжують виплачувати субсидії, наприклад, у сільському господарстві. США також ввели квоти на сталь, щоб захистити від іноземної конкуренції американські сталеплавильні концерни.

Теорія «національних цін на ресурси»

МВФ, СБ і СОТ пропагують орієнтацію на експорт і домагаються спеціалізації економік країн периферії у ті сектори, які вигідні корпораціям, що які стоять за ними. При цьому СОТ, МВФ і СБ використовують теорію «національних цін на ресурси» (domestic resource costs, DRC), щоб зберегти систему «центр» – «периферія». DRC подаються за надійний індикатор для поділу економічних секторів на ті, в яких країна може очікувати на досягнення успіху, у яких вона не повинна виробляти, і на ті, які вона навіть не повинна пробувати розвивати.

DRC – це одиниця виміру витрат на сировину, що використовується для виробництва одного товару в самій країні задля купівлі однієї валютної одиниці або її заощадження. Таким чином світовий ринок стає мірилом оцінки рентабельності і конкурентоспроможності національного виробництва, масштабом для структурування економіки країни. Це ніяк не співвідноситься зі станом справ, попитом та цінами на внутрішньому ринку. Масштаб і шкала оцінювання привносяться ззовні, тому витрати на використання ресурсів країни ніяк не співвідносяться з такою метою, як справедливість або довгострокове благополуччя населення. Теорія DRC розглядає умови, що склалися на світовому ринку, задля визначення того як повинна себе поводити країна, щоб купити або заощадити один долар. Це означає, що виробництво є орієнтованим на експорт і виходить зі світових цін на товари. Втілення цієї теорії в політиці має гарантувати, що країна периферії і надалі залишиться в тому ж стані (32).

Подивимося, як саме в рамках режиму СОТ проводяться інтереси ТНК. Вимоги при вступі до СОТ збігаються з умовами надання кредитів МВФ і СБ – з реформами структурного пристосування: лібералізація, приватизація, стабілізація. СОТ працює у тісному співробітництві із МВФ і Світовим банком.

Списки секторів, які планується відкрити для «світового ринку»

Країни-члени СОТ складають списки секторів ринку в інших країнах, куди хочуть отримати доступ їхні концерни і які через це повинні бути відкритими для міжнародної торгівлі, та списки галузей економіки, які ці країни самі хочуть відкрити. Ці списки тримаються у таємниці і не підлягають громадському обговоренню (33).

Суд СОТ

СОТ має власний суд (Dispute Settlement Body). За допомогою цього органу СОТ може змусити національні уряди скасувати федеральні і регіональні правила та закони, що стосуються, зокрема, захисту навколишнього середовища та соціальних стандартів, що СОТ вже і робить. Деякі уряди та концерни цілеспрямовано використовують погрозу подати на країну до суду СОТ як зброю, щоб блокувати регулювання у сфері охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я (34).

При цьому не обвинувачував зобов’язаний доводити провину обвинуваченого, а обвинувачений – свою невинність. Що мається на увазі? Наприклад, ЄС забороняв свого часу ввезення на свою територію ГМО, після чого США (в інтересах концернів США) подали на ЄС до суду СОТ. ЄС був зобов’язаний довести, що ГМО є шкідливими, а не США – що ГМО не є шкідливими. Суд СОТ присудив ЄС до сплати великих штрафів. Незабаром Євросоюз здався, дозволивши ввезення ГМО, але зобов’язавши до їх маркування. Нині США борються проти відміни маркування товарів, що містять ГМО.

До речі, СОТ не визнає міжнародно визнане екологічне право превентивно забороняти щось потенційно небезпечне (товар, речовина, продукт).

У 1989 році ЄС заборонив обробку м’яса гормонами росту і ввезення такого м’яса на свою територію, побоюючись за здоров’я споживачів. У 1996 році США й Канада подали на ЄС до суду СОТ, аргументуючи свій крок тим, що шкода від гормонів ще не доведена. СОТ присудила ЄС до сплати штрафу за всі роки заборони: по 117 мільйонів американських доларів на рік Сполученим Штатам і по 11 мільйонів канадських доларів – Канаді.

Компанія Gerber ввозила до Гватемали дитяче харчування, яке потрібно було розводити водою. Однак через погану якість води, за даними ЮНІСЕФ, щорічно вмирає близько 1,5 мільйони дітей. Тому вже у 1981 році ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) видала «Міжнародний кодекс з продажу продуктів, що заміняють материнське молоко», який включав в себе заборону на ідеалізування штучного дитячого харчування і постановляв наклеювати на дитяче харчування інформаційні повідомлення щодо переваг материнського молока. У 1988 році у Гватемалі було ухвалено відповідний закон, смертність немовлят значно знизилася, ООН схвалила шлях Гватемали як зразковий. Однак Gerber вчинила через США у СОТ тиск на Гватемалу, після чого верховний суд Гватемали вирішив, що цей закон розповсюджується тільки на дитяче харчування, вироблене в країні. А так як Gerber імпортувала свої товари, продукції цієї фірми закон не торкнувся.

Крім відомих випадків з судом СОТ відомі також випадки із судом Світового банку і судом NAFTA. У Болівії після приватизації водопостачання в департаменті Кочабамба концерном Bechtel ціни зросли настільки, що люди були змушені платити за воду близько чверті свого доходу. Населення збунтувалося, і після піврічної «війни за воду» прогнло концерн. В результаті суд Світового банку (International Center for the Settlement of investment disputes, ICSID) призначив Болівії виплатити Bechtel 25 мільйонів доларів, що є втричі більше інвестицій концерну.

Суд NAFTA ухвалив рішення про те, що Мексика повинна виплатити американському концерну Metalcald 17 мільйонів доларів компенсації за те, що той хотів побудувати поруч із заповідником звалище отруйного сміття, а Мексика це заборонила.

Концерн Ethyl звинуватив Канаду в суді NAFTA у тому, що вона заборонила на своїй території отруйну добавку до бензину ММТ. Канада злякалася штрафів і відкликала заборону.

2001 року американська фірма експрес-доставки United Parcel Service подала до суду NAFTA на Пошту Канади. Вона звинуватила її у «нелояльної конкуренції» і зажадала 160 мільйонів компенсацій, оскільки Пошта Канади отримує субсидії від держави.

Стандарти з безпеки продуктів харчування не повинні бути суворішими, аніж правила Codex alimentarius організації ФАО (FAO Food and Agriculture Organization, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН) – при цьому на ФАО дуже впливають представники аграрних концернів та концернів, що виробляють продукти харчування.

Права споживачів

У відповідності до розділу XX ГАТТ, «заходи щодо захисту життя та здоров’я або невідновлюваних джерел енергії, що обмежують торгівлю, можна приймати тільки тоді, коли вони не є дискримінацією і завуальованим обмеженням міжнародної торгівлі». Чиї інтереси представляють судді СОТ, можна було вже здогадатися. Виходячи з цього, зрозуміло, в чиїх інтересах можна інтерпретувати це розпливчасте регулювання.

ГАТС

Меморандум СОТ від 19 березня 2001 постановляє, що національні закони і регулювання країн можна скасувати, якщо СОТ вважатиме їх «більш обтяжливими, ніж це є необхідно». Це означає, що СОТ буде переглядати вже прийняті закони! При цьому в суді СОТ, згідно даного меморандуму, потрібно відхиляти «контраргументи, що вказують на гарантування суспільного блага», замість цього на першому місці повинен стояти принцип ефективності (35). Стаття VI.4 угоди ГАТС (36) передбачає таку «перевірку необхідності» для національних законів. Це означає, що комісія ГАТС з врегулювання спорів має право вето на рішення будь-якого парламенту або будь-якого урядового органу будь-якої країни. Саме вона вирішує, чи є той чи інший закон або правило «більш обтяжливими, ніж це є необхідно». Причому що таке є «необхідно», теж буде вирішувати комісія ГАТС, а не парламент країни (37). Завдання комісії з врегулювання спорів при СОТ – гарантувати, «щоб уряди світу керувалися не тим, що добре для їх населення, а щоб закони були якомога вигіднішими для іноземних інвесторів і торгових корпорацій» 38. Кожна національна постанова, яка стосується захисту природи, має відповідно до ГАТС СОТ пройти тест на «необхідність».

Християн Фельбер підводить підсумки: «Коротше кажучи, якщо навіть захист навколишнього середовища, регулювання фінансових ринків, підтримка національної економіки і соціальний захист ГАТС відносить до сфери свого регулювання, то можна сказати, що ні одному національному закону не гарантована безпека від СОТ» (39).

У ГАТС важливий принцип «рівного ставлення». Мається на увазі наступне. Якщо, наприклад, установи громадського сектору Росії отримують субсидії, то їх повинні отримувати й іноземні приватні установи, що виходять на ринок. Інакше вони вважаються «обмеженими у правах». Право ж людей на безкоштовне лікування та освіту при цьому не розглядається! Суб’єкти права – не люди, не населення, не громадяни, а – юридичні особи, фірми, корпорації. СОТ примушує держави, що входять до її складу, знижувати фінансування громадського сектору (дитячі садки, школи, університети, лікарні, будинки престарілих, бібліотеки, музеї, системи водопостачання, транспортні державні підприємства, пенсійну систему, енергосистеми і галузь охорони здоров’я, пошту та сферу телекомунікацій (40)). «Це означає кінець громадського сектору. Як раз цього хоче неолібералізм. Від держави повинен залишитися тільки скелет: поліція, суд, армія, центральний банк », – пише Християн Фельбер (41).

Найбільші концерни у галузі «сфери послуг» є родом із ЄС та США. Звертаю увагу на те, що в поняття «сфера послуг» у контексті СОТ входять, крім звичайних послуг (перукарських, наприклад) всі перераховані вище сектори та установи! Тому логічно, що саме США й ЄС вимагають від інших країн у СОТ відкрити ці сектори для доступу іноземних інвесторів (42) і приватизувати суспільні блага (охорона здоров’я, освіта тощо) (43). СОТ вимагає проведення приватизації суспільних благ, які вона розглядає як комерційні товари – та передає їх під контроль корпорацій. «Приватні інвестиції» і логіка отримання прибутку (тому що інвестиції – не меценатство) повинні, згідно СОТ, йти у всі галузі – спорт, культуру, сферу ЖКГ у тій мірі, в якій у них можна отримати прибуток: «Концерни вже конкурують один з одним за приватизацію водопостачання, трас між містами і доріг у містах, національних парків та багато іншого» (44). У бідних країнах близько 80% населення не може платити за школу, вищу освіту, транспорт, воду та електрику, виплачувати внески на медичну страховку і пенсію. Тим часом власникам своїх акцій компанії виплачують нечувані дивіденди. Ці прибутки повинні звідкись з’являтися, і їх не отримати при запровадженні благодійних цін. Уряди держав-членів СОТ до того ж не мають права регулювати ціни, оскільки у СОТ такі дії розглядаються як «перешкоди на шляху торгівлі» і державі загрожують економічні санкції. Держави, за правилами СОТ, не можуть, наприклад, вимагати від концернів підключити до водопостачання або транспорту бідні райони, тому що «будь-яке регулювання заважає ринку». Те ж саме стосується і регулювання цін.

ООН попереджає, що ГАТС позбавить широкі верстви населення доступу до елементарних суспільних благ!

Колишній директор відділення ГАТС в секретаріаті СОТ Девід Хартрідж стверджує, що без величезного тиску американської індустрії фінансових послуг, особливо таких фірм, як American Express або Citicorp, ГАТС не був би прийнятий. ГАТС лобіювали також USCSI (US Coalition of Service Industries), ESF (European Services Forum), Liberalization of Trade in Services (LOTIS), Global Services Network (GSN), International Financial Services London (IFSL). Головою LOTIS, наприклад, є лорд Бріттен, який входив до керівництва ЄС і сьогодні – він є віце-президентом міжнародного банку Bankhaus UBS Warburg. У LOTIS представлені банки та страхові компанії, які контролюють сотні мільярдів доларів (45). Крім банків і страхових агентств, ГАТС вигідний концернам, що спеціалізуються на енергосистемах, системах водопостачання, освіті та охороні здоров’я 46, оскільки ГАТС – інструмент для проведення приватизації цих галузей.

СОТ, СБ і МВФ стверджують, що конкуренція приватних фірм в громадському секторі знизить ціни та покращить якість, але цей аргумент не відповідає дійсності – не має сенсу класти паралельні рейки або водопровідні труби. Як вже було показано вище, прикладів негативних результатів приватизації суспільних благ достатньо: у Великобританії розвалюється приватизована залізниця, у штаті Каліфорнія валиться приватизована система енергозабезпечення, в Болівії та Південній Африці – забезпечення водою, а в Чилі – пенсійна система (47).

СОТ і природа

Донині всі судові суперечки з екології в ГАТТ-СОТ послаблювали національне екологічне законодавство (48).

Право СОТ ставиться вище екологічного законодавства. Порушення міжнародних угод щодо захисту природи не карається санкціями, і тому міжнародні угоди щодо захисту навколишнього середовища не мають фактичної сили, – права ж економічних суб’єктів, корпорацій на «вільну торгівлю» і експлуатацію природи є захищеними.

За правилами СОТ, держава не має права заборонити ввезення на свою територію продуктів, шкідливих для здоров’я і навколишнього середовища, тому що це «проти правил вільного ринку».

СОТ забороняє маркувати продукти харчування будь-якими етикетками, які інформують споживача про те, наскільки екологічно чистими є придбані ним продукти. Не можна також обмежувати ввезення товарів, виробництво або споживання яких призводить до руйнування навколишнього середовища (49).

МВФ, СБ, СОТ вимагають переорієнтації виробництва залежних країн на експорт, що спричиняє прискорене руйнування природи. Потрапивши в «боргову петлю» МВФ та Світового банку, країна змушена постійно експортувати власні ресурси, щоби заробити валюту для сплати боргів.

СОТ не визнає міжнародні договори щодо захисту навколишнього середовища.

СОТ не визнає також міжнародний принцип обережності, тобто держава не може заборонити імпорт товарів, поки не доведено, що вони є шкідливими. Наприклад, країни ЄС відмовилися ввозити м’ясо із США, тому що тварин там годують гормонами. За це проти ЄС були введені штрафні санкції. Те ж відбулося і з генно-модифікованими продуктами з США: правила СОТ не дозволяють заборонити їх ввезення, ті держави, які все ж таки його забороняють, платять великі штрафи. Все це, звичайно, робиться в інтересах концернів, що виробляють генно-модифіковану продукцію, велика частина яких розташована в США (наприклад Monsanto) (50).

Лібералізація транспорту може призвести до скорочення залізничних перевезень через високі ціни на приватизованих залізницях, закриття неприбуткових ділянок та зростання інтенсивності автомобільних перевезень. ГАТС загрожує і національним законодавствам у галузях, безпосередньо пов’язаних із забрудненням природи, таких як нафто- і газовидобуток.

Інвестиційна угода до СОТ

Іноземні інвестори зацікавлені у скасуванні різних державних вимог: щодо регулювання інвестицій, що стосуються величини участі іноземного капіталу, квот з обов’язкового залучення місцевої робочої сили або з використання місцевої сировини або матеріалів, зобов’язань щодо створення  спільних підприємств з фірмами цієї держави, виконання місцевого законодавства з трудового та екологічному права, а також вимог, що стосуються торгового та платіжного балансу. Їх мета – зробити так, щоб не виникало зовнішньоекономічного дисбалансу через занадто велику частку напівфабрикатів, занадто великих валютних витрат або через надзвичайно великого вивезення прибутків (51). Планується внести до ГАТС закони, що скасовують подібне державне регулювання. Уряди країн «сімки» вже підтримують цей проект.

Вже під час переговорів ГАТТ, що призвели до створення СОТ, США спробували об’єднати в одну законодавчу систему правила, передбачені Угодою про Північноамериканську Зону Вільної Торгівлі (NAFTA) і правила СОТ. Інвестори повинні були б отримати більше прав і бути краще захищені, в першу чергу ТНК отримували право самостійно подавати скарги до суду СОТ, оминаючи держави. Євросоюз також лобіював інтереси транснаціональних інвесторів. Проте спроби США і ЄС зазнали поразки завдяки опору більшості інших країн. Зазнавши поразки на першому етапі, США і ЄС спробували провести ці угоди всередині блоку багатих країн – Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), а вже потім переконати решту всього світу ухвалити ці норми, схвалені «найуспішнішими» країнами. Кульмінацією цієї кампанії корпоративного лобізму була спроба прийняти угоду MAI (Багатостороння угода з інвестицій, Multilateral Agreement on Investment). Фактично MAI передбачала добровільну відмову держав від будь-якої форми контролю за діяльністю приватного капіталу в принципі. Цей документ був настільки скандальним, що викликав бурю обурення в Західній Європі, причому не тільки у лівих колах. Документ було відхилено Європарламентом.

Вже сьогодні держави знижують екологічні і соціальні стандарти, прагнучи залучити капітал. Інвестиційні угоди ще більше обмежують права держав вживати заходів щодо захисту праці та природи, а приватні інвестори – здебільшого ТНК – отримують можливість у рамках міжнародного права звинувачувати держави, якщо ті вводять регулювання. До регіональної економічної угоди NAFTA входить інвестиційна угода, через яку Мексика була засуджена до виплати штрафу американському концерну, тому що Мексика заборонила будівництво отруйного звалища для сміття поблизу заповідника!

Прийняття у СОТ угод згідно моделі NAFTA позбавить країни правової можливості самим визначати, як швидко і в якому обсязі витрачаються ресурси цієї країни (52).

Принцип СОТ «рівних прав національних та іноземних інвесторів» робить незаконною підтримку національної промисловості (як приватної, так і теоретично державної), тому що іноземні та національні інвестори «повинні володіти рівними правами» (53).

Фінансовий ринок та СОТ

В інтересах банків, страхових фондів і трейдерів (торговців цінними паперами), США разом з ЄС та Японією намагалися інтегрувати на Уругвайському раунді спеціальну угоду про фінансові послуги в ГАТС (54). Фінансові гравці мають великий вплив на формулювання політичних позицій урядів та СОТ (55).

ГАТС та ФТА бажають скасувати решту бар’єрів для вільного потоку фінансового капіталу, що вимагають також МВФ і СБ (56). Угоди ГАТС узаконюють великі фінансові таі спекулятивні маніпуляції, спрямовані проти країн «третього світу» – у результаті ці країни відмовляються від самостійної грошової, а, отже, і економічної політики (57). ЄС вимагає від інших країн, надання доступу західним банкам до своїх ринки пенсійного забезпечення та страхування, скасували обмеження щодо участі іноземного капіталу і лібералізували потоки капіталу (58). ГАТС забороняє державам регулювати кількість прибутків, котрі вивозяться іноземними концернами за кордон.

ТРІПС у СОТ

Дерегулювання торгівлі за правилами СОТ, що супроводжується розширенням захисту прав інтелектуальної власності (угода ТРІПС – Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорочено TRIPS. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності), дозволяє ТНК проникнути на національні ринки і розширити свій контроль практично на всі ділянки національних виробничих секторів, сільського господарства та сфери послуг (59).

Концерни США, ЄС та Японії займають у галузі виробництва програмного забезпечення, медикаментів, хімії та розваг домінуючу позицію. Угода ТРІПС гарантує концернам цих країн захист їхніх позицій (60). Вступ до СОТ і, відповідно, підписання частини договорів СОТ – ТРІПС – призведе у Росії до зменшення числа досліджень та системи досліджень  (61). Комерціалізація та приватизація інтелектуальних, ремісничих, культурних прав та прав на твори мистецтва гарантує максимальні прибутки олігополії з відібраних знань народів, які використовують ці знання до цього часу безкоштовно. Наприклад, олігополії крадуть дані знання у народів країн «третього світу» і потім змушують купувати їх у концернів (62). Концерни, що володіють владою на ринку, готові до застосовувати насильство. Під гаслами захисту інтелектуальної власності та апелюючи до суду СОТ, що представляє саме їх інтереси, ТНК привласнює собі чужі права. Справа в тому, що значна частина агрономічних і біологічних знань, які використовуються в сільському господарстві бідних країн, не захищені патентами. Корпорації оформляють патенти на себе, привласнюючи це «незахищене» знання, а потім вимагають, щоб їм платили за використання подібної інформації або біологічного матеріалу,  що раніше були загальнодоступними та безкоштовними. Вони також монополізують торгівлю рисом, зерном та іншими ключовими біологічними ресурсами (63). Фактично ТРІПС легалізує біопіратство західних концернів (64).

ТРІПС має захищати і розширювати монополії концернів (65): «Мета ТРІПС – гарантувати технологічну перевагу країн «першого світу» на якомога довший період. Але успіхи індустріалізації сьогоднішніх розвинених країн були можливі саме тому, що тоді не було різноманітного захисту патентів » (66).

Показовий приклад – скандал з фармацевтичними концернами, що вимагають для себе доступ до ринків країн «третього світу» на ексклюзивних правах, тобто із забороною для цих країн купувати більш дешеві медикаменти у інших фірм – що обернулося справжнім геноцидом у Африці (67). Замість поліпшення рівня життя населення така політика призвела до масивного зростання цін у галузях медикаментів, медичної технології та біотехнології (68).

Угода ТРІПС була укладена за масивного впливу 13 американських концернів (69). Джеймс Еніарт з одного з них, Monsanto, описав, як зродився ТРІПС: «Концерни стала хвилювати велика проблема у міжнародній торгівлі. Вони розробили шлях вирішення, зробили конкретну пропозицію і дали його на підпис своєму уряду та урядам інших країн» (70).

Негативні результати політики ТРІПС для країн «третього світу» – зростання цін на медикаменти, загострення дисбалансу імпорту-експорту, зростання безробіття через зменшення виробництва всередині країни 71.

За правилами ТРІПС заборони на рекламу дитячого харчування (серед якого можуть бути небажані для дітей продукти, наприклад, дитяче харчування, що містить генно-модифіковані інгредієнти), тютюну та алкоголю незаконні, тому що вони вважаються «дискримінацією іноземних виробників».

Сільське господарство та СОТ

«Лібералізація» сільського господарства підриває безпеку продовольчого забезпечення у країнах «третього світу», виголошує вирок сотням мільйонів селян на злидні та міграцію у міські квартали бідності, де вони позбавлені майбутнього (72). Під гаслом «світової вільної торгівлі» сільське господарство, покликане забезпечити населення продовольством, перепрофілюється в експортно-орієнтовану аграрну промисловість (73). США та ЄС продовжують субсидіювати сільське господарство у своїх країнах, що веде до перенасичення ринків периферії субсидованими продуктами, до падіння цін на них і банкрутства місцевих виробників. Угода про сільське господарство СОТ вимагає відкрити ринки країн «третього світу». «Ця угода СОТ (Угода про сільське господарство) зробила законним субсидування сільського господарства у розвинених країнах й одночасно скоротило можливості країн «третього світу» вийти з власною сільськогосподарською продукцією на світовий ринок» (74).

ТНК вже поділили світовий ринок і їхня мета не ділитися з іншими, а завоювати ще більше. Згідно досліджень FAO у країнах «третього світу» після 1994 року виріс обсяг імпорту сільськогосподарської продукції, а не експорт. Розвинені країни, вимагаючи відкриття ринків від інших країн, обмежують доступ на свої ринки за допомогою митниці, субсидування та використання санітарних і фітосанітарних стандартів (75).

Примітки

1 IMF/IBRD Boards of governors annual meeting (3. Oktober 2004): Statement by Hon. Aleksej Kudrin, unter: http://www.imf.org/external/country/RUS/index.htm?pn=2 , S. 4.

2 Russia’s WTO accession, in: Russian Economic Report (March 2005), http://194.84.65/mdb/upload/RER10_eng.pdfстр. 19.

3 Russia’s WTO accession, in: Russian Economic Report (March 2005), http://194.84.65/mdb/.upload/RER10_eng.pdfстр.19

4 Chang, Ha-Joon (Cambridge University, UK): Kicking Away the Ladder: How the Economic and Intellectual Histories of Capitalism Have Been Re-Written to Justify Neo-Liberal Capitalism, http://www.paecon.net/PAEtexts/Chang1.htm

5 Chang, Ha-Joon: What is wrong with the „official history of capitalism”? in: Fullbrook, Edward (2004): A guide to what’s wrong with economics. London, S. 279-288; Chang, Ha-Joon (2002): Kicking away the ladder —development strategy in historical perspective. Sterling, Va; Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization? http://www.citizen.org/publications/release. cfm?ID=7081; Стиглиц Джозеф. Глобализация. Тревожные тенденции. М.: Мысль, 2003; Eberhardt, Pia (Juli 2004): Die WTO: Ein Vulkan vor dem Ausbruch? WEED-Dossier zum Stand der WTO-Verhandlngen und zur angestrebten Rahmenvereinbarung, unter: www.weed-online.org.

6 Danaher, Kevin (2003): 10 reasons to abolish the IMF&World Bank. New York, S.72-73; vgl. Ha-Joon Chang (2002): Kicking away the ladder: How the economic and intellectual histories of capitalism have been rewritten to justify neo-liberal capitalism. London; Bello, Walden (1990): Dragon in distress: Asia’s miracle economies in crisis. Oakland; Hart-Landsberg, Martin (1993): Rush to development. New York.

7 Vgl. Burkett, Paul; Hart-Landsberg, Martin (2000): Development, crisis, and class struggle: learning from Japan and East Asia. New York.

8 UNCTAD, цитата по: The WTO and the developing world, in: Wallach, Lori; Whose trade organization, http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

9 См.: Стиглиц Д. Указ. соч.

10 Див. там само.

11 Eberhardt, Pia (Juli 2004): Die WTO: Ein Vulkan vor dem Ausbruch? WEED-Dossier zum Stand der WTO-Verhandlngen und zur angestrebten Rahmenvereinbarung, unter: www.weed-online.org; Stiglitz, Joseph (2002): Schatten der Globalisierung. Berlin, S.21.

12 Vgl. Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit uber Macht und Korruption in westlichen Demokratien. Munchen, S. 172 -178.

13 Danaher, Kevin (2003): 10 reasons to abolish the IMF & World Bank. New York, S.58.

14 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a. M, S. 76, (Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang); Peet, Richard (2003): Unholy trinity. The IMF, World Bank and the WTO: London, S. 57; Danaher, Kevin (2003): 10 reasons to abolish the IMF &World Bank. New York, S. 16; S. 61; Stoneman, Colin: The World Bank and the IMF in Zimbabwe, in: Campbell, K. (1989): Structural adjustment in Africa. Southampton; Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a. M, S. 47, (Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang)

15 Кляйн Наоми. Доктрина шока. Расцвет капитализма катастроф. М.: Добрая книга, 2009. Кортен Дэвид. Когда корпорации правят миром. СПб.: Агентство ВиТ-принт, 2002. Mander, Baker, Korten, “Does Globalization Help the Poor?” http://www.thirdworldtraveler.com/Gl…_HelpPoor.html

Michel Chossudovsky, «Global Poverty in the Late 20th Century», http://www.sedos.org/english/chossudovsky.html

SAPRIN, глава 9, “Structural adjustment, poverty and inequality”, стр. 173 и след. http://www.saprin.org/SAPRI_Findings.pdf

16 http://www.imf.org/external/country/…df/061803r.pdf

17 Obermayr, Berhard: Freihandel und was dahinter steht, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 28.

18 The WTO and the developing World, in: Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization?, unter: http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

19 The WTO and the developing world, in: Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization?, unter; http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

20 The WTO and the developing world, in: Wallach, Lori, Woodall, Patrick: Whose trade organization?, unter: http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081

21 Artikel XIX.

22 Gemäß Artikel XXI und XXIII; Vorwärts immer, rückwärts nimmer: das GATS als Einbahnstraße, in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 31

23 Russia’s WTO accession, in: Russian Economic Report (March 2005), unter: http://194.84.65/mdb/upload/RER10_eng.pdf, S.20

24 Vgl. Korten, David (1995): When corporations rule the world. London, S.175.

25 Hillard: Public Citizen’s Congress Watch 1991, p.6.

26 „Power: the central issue, in : „The ecologist 22, no 4 1992, S. 159; Ritchie, S.216; Korten, David (1995): When corporations rule the world. London, S. 179; Vgl. Wandel, Alexandra; Mittler, Daniel: die WTO im Dienste der Konzerne — Beispiele und Alternativen, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 138.

27 Vgl. Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Weithandels. WTO-GATS-TRtPS-MAI. Wien, S. 68; Vgl. Korten, David (1995): When corporations rule the world. London, S.175.

28 Vgl. Rowden, R. (2001): Synthesis report: an overview of the increased coordination of the IMF, World Bank and WTO trade liberalization policies, working paper, Washington, RESULTS Educational Fund, S. 6.

29 Независимое, суверенное, в рамках и по законам государства.

30 Самир Амин противопоставляет неоклассические теории капитализма капитализму реальному.

31 Amin, Samir (2003): Für ein nicht-amehkanisches 21. Jahrhundert. Der in die Jahre gekommene Kapitalismus. Hamburg, S. 105.

32 Stoneman, Colin: The World Bank and the IMF in Zimbabwe, in: Campbell, K. (1989): Structural adjustment in Africa. Southampton, S.46.

33 ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.64.

34 Vgl. Wandel, Alexandra; Mittler, Daniel: die WTO im Dienste der Konzerne — Beispiele und Alternativen, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 141; GATS mit Biss: Das Streitschlichtungsverfahren, in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 29-30.

35 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 188.

36 http://www.wto.org/english/docs_e/legaLe/26-gats.doc

37 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 188; Notwendigkeitstest für staatliche Regulierung, in: in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 27-29; Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.67; Milborn, Corinna: Zehn Thesen, warum die WTO zur Umweltzerstörung beiträgt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Weithandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.123.

38 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 188. Хотя они этого и сейчас не делают, но это от них теоретически ожидают, ведь власть в настоящей демократии должна идти от народа. – Примеч. автора.

39 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.68.

40 Так, в Німеччині приватизується пошта.

41 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.66.

42 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.69.

43 Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 59.

44 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. Der entfesselte Welthandel, die Armut, der Krieg. F. a. M, S. 305.

45 Palast, Greg (2003): Shame on You! Die Wahrheit über Macht und Korruption in westlichen Demokratien. München, S. 192-193.

46 Vgl. Felber, Christian: GATS: Das Dienstleistungsabkommen der WTO, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, s. 99.

47 Remon, Michel; Felber, Christian: Schwarzbuch Privatisierung; WEED www.weed-online.org

48 Vgl. The WTO’s environmental impact, in: Wallach, Lori: Whose Trade Organization, unter: http://www.citizen.org/publications/release.cfm?ID=7081 George, Susan (2002): WTO: Demokratie statt Drakula. Hamburg; ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien.

49 Vgl. Milborn, Corinna: Zehn Thesen, warum die WTO zur Umweltzerstörung beiträgt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 114-125.

50 Santarius, Tilman: Ohne Balance- Umweltabkommen und Handelsrecht, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 180-186.

51 Vgl. Ein Klon des MAI: das GATS als Investitionsabkommen, in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 25-26.

52 Vgl. Milborn, Corinna: Zehn Thesen, warum die Wto zur Umweltzerstörung beiträgt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 122; Vgl. Wandel, Alexandra; Mittler, Daniel: die WTO im Dienste der Konzerne — Beispiele und Alternativen, in: Bello, Walden; Shiva, Vandana (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 144.

53 WEED/Germanwatch/ Vang, Ha-Joon; Green, Duncan (2003): Investitionsverhandlungen in der WTO als Agenda des Nordens. Berlin, zu bestellen unter: www.weed-online.org

54 Fritz, Thomas: Wenn Regulierung zum Handelshemmnis wird: GATS, Liberalisierung und Entwicklung, in: Hein, Wolfgang (2004): GATS und globale Politik. Hamburg, S.191.

55 WEED/Lipke, Isabel (2003): Finanzdienstleistungen in der WTO: Lizenz zum Kassieren? (auch englisch), unter: www.wed-online.org, S. 3.

56 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. Der entfesselte Welthandel, die Armut, der Krieg, F. a. M, s. 321; Das Dogma des freien Kapitalverkehrs, in: in: WEED (2003): Die letzte Grenze. GATS: Die Dienstleistungsverhandlungen in der WTO. Sachstand, Probleme, Alternativen. Berlin, unter: www.weed-online.org , S. 48

57 Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a.M,S. 50, (Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang)

58 WEED/Lipke, Isabel (2003): Finanzdienstleistungen in der WTO: Lizenz zum Kassieren? (auch englisch), unter: www.weed-online.org, S. 3.

59 Vgl. Chossudovsky, Michel (2002): Global brutal. F.a. M, S.48, Originlausgabe: The globalization of poverty. Impacts of IMF and World Bank reforms. Penang)

60 Vgl. The Corner House: Who owns the knowledge economy? Political organizing behind TRIPS, unter: www.thecornerhouse.org.uk/item.shtml?x=85821 S. 1.

61 Kara-Murza, Sergej: Krisentheorie. WTO-Beitritt: Ist die Begründung der Notwendigkeit rational? unter: www.situation.ru

62 Vgl. Amin, Samir (2001): Für ein nicht-amerikanisches 21. Jahrhundert. Der in die Jahre gekommene Kapitalismus. Hamburg, S. 21; Brendel, Uilrike: auf dem falschen TRIP- Biopiraterie und Patente, in: Bello, Walden (2003): Die Umwelt in der Globalisierungsfalle. Hamburg, S. 165-170.

63 Shiva, Vandana (1996): Etique et agro-industrie, Paris; Vercellone, С (2001): La mafia come expression endogene de I’accumulation du capital. Universität Paris .

64 Danaher, Kevon (1994): 50 years is enough. The case against the World Bank and the International Monetary Fund. Boston, S. 104, (1993): The Ecologist, Whose Common Future?. Philadelphia, S. 55-56; Shiva, Vandana, S. 122.

65 Vgl. Pilchmann, Friedrich: TRIPS. Could you patent the sun?, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S. 103; Bello, Walden (2002): Deglobalization. Dhaka, S. 54.

66 Chang, Ha-Joon (2005): Kicking away the ladder. London.

67 Amin, Samir (2003): Für ein nicht-amehkanisches 21. Jahrhundert. Der in die Jahre gekommene Kapitalismus. Hamburg, S. 105.

68 Vgl. Pilchmann, Friedrich: TRIPS. Could you patent the sun?, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.104.

69 The Corner House: Who owns the knowledge economy? Political organizing behind TRIPS, unter: www.thecornerhouse.org.uk/item.shtml?x=85821

70 Monbiot, George: Pirates are Seizing the Genome”, The Guardian vom 28. Oktober 1999.

71 Vgl. Pilchmann, Friedrich: TRIPS. Could you patent the sun?, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien, S.105.

72 Vgl. Mazoyer, M; Ronart, L (1997): Historie des agricultures du monde, Paris.

73 Vgl. Milborn, Corinna: Zehn thesen, warum die Wto zur Umweltzerstorung beitragt, in: ATTAC (2004): Die geheimen Spielregeln des Welthandels. WTO-GATS-TRIPS-MAI. Wien; Amin, Samir: Der kapitalistische Genozid, unter: www.materialien.org/agrar/SamirAmin.pdf

74 Murphy, Sophia (2002): Ernahrungsssicherheit und die WTO, S. 10, unter: http://www.attac.de/cancun/texte/agr…phia_murphy.pd

75 Murphy, Sophia (2002): Ernahrungsssicherheit und die WTO, S. 10, unter: http://www.attac.de/cancun/texte/agr…phia_murphy.pd , S. 19.

Олександра Ждановська

Джерело: Науково-просвітницький журнал “Скепсис”

Метки: , , ,

Автор: admin | 07 Вер 2010 | Рубрика: Економічна система

Ваш відгук