С Т Р А Й К

Леон Дегрель

Колись і нам було по двадцять років, і хоча яскраві дні юності для нас назавжди відійшли в минуле, наші серця як і раніше зберігають вірність величним ідеалам, які, безумовно, надихають також і вас, мої молоді європейські сучасники й товариші по боротьбі.

Свого часу, полум’яні націоналісти, змогли розбудити совість у наших найкращих співгромадян: ми не хотіли, щоб батьківщина наша безславно загинула в смердючому болоті, куди її тягли безпринципні політикани. Ми бажали повернути людям віру в їхнє високе покликання, прагнули навести справедливість й порядок у роботі підприємств і установ, мріяли про соціальну справедливість, яка б ґрунтувалася на надійному співробітництві різних суспільних класів. Попри все це, своєю головною справою ми вважали духовну революцію, тому що, тільки вона одна була в змозі визволити людей з-під ярма загрозливого матеріалізму.

Потім, у червні 1941 року, дзвони, що продзвеніли по містах і селах Європи, рознесли звістку про початок походу на Схід: перед нами відкрилися нові, хвилюючі перспективи.

Опинившись, подібно до сотень тисяч добровольців зі старої Матінки-Європи, на Східному фронті, я боровся там спочатку як простий солдат, і вже потім став капралом, сержантом, офіцером. Під кінець війни я командував 28-ий дивізією військ СС “Валлонія”. Саме на Східному фронті неясна ідея єдиної й могутньої Європи, у якій кожна країна зберігала б свою національну своєрідність, зробилася для нас не тільки гранично ясною, але й життєво необхідною. Ми прагнули звільнити цю Європу від комунізму радянського зразка, адже Ради, починаючи з 1917 року, тільки й мріяли про те, як би змусити танцювати увесь світ під лютий свист їхнього безжалісного батога.

Спочатку ми, солдати не з Німеччини, звичайно ж, разюче відрізнялися один від одного, адже ми були такі несхожі: іспанці, норвежці, французи, хорвати, голландці… Але незабаром, по милості суворих випробувань, ми зблизилися, і надалі незмінно становили єдине ціле.

Співдружність наша, до речі, зовсім не відрізнялося сумовитою одноманітністю, адже в серцях наших дихала душа Європи. Ратні подвиги й кров, пролита на полях боїв, розглядалися нами як найнадійніша запорука мирного, щасливого майбутнього для рідних нам країн, кожна з яких, по закінченні світової війни, повинна була засяяти чарівним світлом у славнім сузір’ї цивілізацій Європи.

Перемога нас обдурила. Зачохливши зброю, ми спостерігали, як наша породжена в боях 1942 року Європа, відразу ж по завершенні бойових дії, одразу зморщується, наче продірявлений м’яч. Усюди запанували вульгарність, посередність, невгамовна спрага почуттєвих насолод. Люди, що кинулися в погоню за цими ефемерними благами, на жаль, не догадувалися про те, що ганяються за примарами.

До чистої душі Європи прилипла якась мерзота, і вона отруїла серця і уми мешканців континенту.

Але й ранок духовного відродження, смію сподіватися, довго чекати на себе не змусить.

Ми, солдати Другої світової, ваші старші брати, за свою любов до батьківщини заплатили чималу ціну: нас труїли як скажених псів, били до півсмерті… Не впадаючи в перебільшення, скажу, що свою гірку чашу ми випили до дна. Цілі цебра бруду було вилито на нас, кращі з моїх товаришів були знищені, а на тих, хто лишився живим ворог, з характерним для них диявольським шаленством, улаштували саме дійсне полювання. Однак ми зберегли вірність нашим ідеалам, і, незважаючи на жорстокі удари долі, не збираємося оплакувати минуле. Можете бути впевнені, з першою ж нагодою ми, незважаючи на тягар прожитого років, виконаємо свій борг, і зробимо це без зволікання, радісно, енергійно, із граничною напругою волі, так само, як і в роки війни.

Сьогодні ми знемагаємо у вигнанні, де виявилися, зрозуміло, не зі своєї волі. На жаль, посилання наша, схоже, довічна. І все-таки , мої дорогі європейські друзі, знайте: ми – ваші вірні товариші, і залишимося такими до самої смерті.

Та й ваше життя, сказати по правді, не така вже й і солодке. Усюди в Європі бешкетують суддівські, метушливі й продажні. З диким гавканням і гарчанням ця ненажерлива зграя підбирається до вас, шукаючи вашої загибелі. Цивільний і кримінальний кодекси постійно змінюються, – у строгій відповідності з демократичною процедурою, отут нам заперечити нічого! – адже юристи завжди зуміють підшукати привід, щоб запроторити в каторгу або, принаймні , настрашити фантастичними штрафами непокірливих, тих, хто або не бажають із рабською підлесливістю цілувати ступні огидного ідола, що персоніфікує собою недоношену “демократію”.

Представницька влада, що освячує найзапаморочливіші діяння своїх адептів, у дійсності зводиться до системи обрядів ритуального характеру. У те веселе місце, куди стікаються минулі крізь горно виборів захребетники, дорога – аж ніяк не дешева, так що до шлях цей відправляються лише власники товстих гаманців. Вибори й перевибори обходяться депутатам у копієчку: один відбувається мільйонами, інший – сотнею мільйонів, а іншому не вистачає й мільярдів.

Тим часом, глядачі, що спостерігають за цим блазнівським дійством, виявляють до нього крайню недовіра. Кому ж, справді, сподобається споглядати перетворення золота в лайно?

Політикани, підняті зі своїх лежанок, збилися в зграю. Положення їх, наскільки ми можемо про тому судити, – розпачливе. Вони вертяться дзиґою, як біс перед заутренею. Крикливі пропагандистські кампанії нині нікого вже не вводять в оману. Роздратовані громадяни проходять стороною від виборчих урн, і це явище -повсюдне.

Над ослиним цирком, схоже, нависла загроза банкрутства. У свіжовизволених державах Східної Європи, наприклад у Польщі, що, здавалося б, повинна була перебувати 1$ замилуванні від подарованої їй “демократії”, 65 % населення у виборах не бере участь! Те ж саме відбувається й в Угорщині! У Лівані ж застрайкували майже всі виборці! У ході виборів 1992 року у Франції місцеві соціалісти одержали всього-на-всього 18 % голосів, що, втім, не перешкодило їм сформувати уряд. Якийсь гідний нащадок російського єврея, заручився підтримкою іншого єврея, сина вихідців з польських гетто, очолив кабінет. Раз вже такі видні політики були такі ласкаві забезпечити щастя Франції, мешканцям цієї країни не залишається нічого іншого, як у мовчазному здивуванні спостерігати за діями своїх державних чоловіків.

Політикани з ушкодженим розумом, треба зізнатися, виглядають комічно: ці нікчемні людці з невимовною люттю борються за владу, що, тим часом, стає усе більше й більше ненадійною.

Але спробуйте тільки кинути їм у нахабні пики слова правди, – приклада ради, заявити, що члени урядових кабінетів, не гидуючи ніякими фальшивками, з усім тим, годуються й за допомогою розбійницьких вимагань, у той час як банкноти, що осідають у кишенях подібних державних чоловіків, образно говорячи, поцятковані кров’ю безневинних жертв, – (доречі, колишнього бельгійського прем’єр-міністра соціаліста Коолса “замочили” тільки тому, що він відрізнявся з поміж інших винятковою жадібністю; у ролі вбивці, як з’ясувалося, виступив якийсь шибеник, що працював на іншого бельгійського міністра, колегу Коолса, що, більше того, виявився незвичайним фахівцем в області рекету) – отож , насмільтеся заїкнутися про ці факти, і вас негайно ж запишуть в “фашистські злочинці “.

Ви вважаєте, що дев’ять десятих всіх народних обранців – особистості нікому не відомі й ні на що не придатні? А їхня діяльність зводиться лише до одержання досить привабливої платні? Тоді не ображайтеся, якщо вас будуть усюди виставляти, у найкращому разі, як настирливого мораліста!

Зате нісенітниці й безглузда балаканина, від якої трясуться стіни залів, де сидять по трьох, чотирьох або навіть по п’ятьох сотенях депутатів (людей, як правило, пустоголових), надійно захищена від змістовної критики: супротивники демократії не мають сил розкрити ока обдуреному народу, оскільки телевізійний ефір їм не надається, та й на багатолюдні мітинги їх намагаються не допускають.

Віддані нинішньому режиму інтригани силкуються виглядати отакими кристально чистими демократами, в очах роззяв, зрозуміло. Із цією метою вони, із працею натягнувши на пузо офіційну синьо-білу-червону стрічку, своїми палійськими промовами підігрівають паразитичні апетити різнокольорових і багаторасових орд, що перекинулися на голови нещасних французів, ніби ненажерлива сарана із пропалених сонцем пісків пустель.

Усюди, – у політиці, у суспільному житті, в економіці й у моральності, – страшенний розгардіяш. Відповідно до недавніх опитувань суспільної думки, 68 % французів заявили, що їм усе огиднуло до огиди.

Кожна із країн Європи обкладена ідіотськими податками, що відбивають у людей найменше бажання творити щось нове.

Двадцять тисяч гордовитих, безвідповідальних і нікчемних функціонерів, до речі, ніким не вибраних, заволоділи половиною Європи, що і без того ледь тримається на ногах під диктаторським гнітом Спільного ринку. Європу трясе від частих економічних криз, і вони тільки збільшуються по милості профспілкових бонз, з їхніми безглуздими вимогами й демагогічними вертушками.

Нас, схоже, збираються досита нагодувати тухлими яйцями, і нічим іншим.

Загальний ринок, ця претензійна й жалюгідна буфонада, не обіцяє нам нічого гарного: шістнадцять мільйонів європейців уже втратили свої робочі місця, причому без надії підшукати нові.

Ви, юнаки й дівчата, патріоти Європи, зобов’язані покласти край нинішнім грабункам, шахрайству й руйнівному нехлюйству. І тоді ви будете жити в союзі процвітаючих держав, під владою щирого вождя, людини улюбленої і всіма шанованої, вибраним народом у ході вільного голосування.

Тільки такий вождь зуміє надійно захистити соціальні й расові права мешканців Європи.

Наближається кінець необмеженої влади знехтуваних узурпаторів, ґвалтівників і пустопорожніх базік; незабаром у Європі їм ніхто не подасть і склянки води. Починаючи із сумнозвісного 1945 року наші правителі тільки й робили, що хвалилися й брехали один ліпше за іншого, дурили народ, щоб зручніше влаштуватися в нього на шиї.

Але тільки й випробуйте хоча б трішки зачепити всемогутніх султанів від демократії, що провертають свої брудні справи в парламентському розпліднику! На мій погляд, набагато безпечніше гратися з динамітом. Енергійно боротися з такою кількістю паразитичних дармоїдів, як ви це, імовірно, уже мали можливість випробувати на власному гіркому досвіді, – заняття надзвичайно обтяжливе. Втім, незважаючи ні на що, ми повинні боротися, і робити це з непохитною твердістю і постійним цілковитим самоконтролем . Народ має право знати, чого ми хочемо від держави, а саме: відповідальності, стійкості, бездоганній чесності й компетентності. Коротко говорячи, ми вважаємо за необхідне встановити сильну державу, домогтися свідомого співробітництва різних класів суспільства, знову розбудити до життя основні моральні цінності. Життя має сенс лише в тому випадку, якщо її мета являє собою величну досконалість. Ми зберігаємо віру в зірки, що мерехтять у висоті неба.

Цькування, який ви піддаєтеся наприкінці двадцятого сторіччя, коли жити доводиться із кляпом у роті, для нас, ваших старших товаришів, – явище відоме занадто гарне, може бути, навіть ще краще, ніж вам. Нас так само, як і вас, неодноразово повністю позбавляли цивільних свобод. Подібні обставини, мабуть, змусили б зніяковіти навіть випробуваних борців. Обмежуся одним прикладом. В 1936 році біля мільйона бельгійців віддали свої голоси нашому руху, тобто партії “Chrіstus-Rех” (рексистам). У парламент, у повній відповідності з демократичною процедурою, при загальному виборчому праві, було вибрано тридцять три депутати й сенатори, що виступали під моїми прапорами. Однак з 1936 по 1940 рік ми жодного разу не одержали доступу до офіційного радіомовлення! Зрозуміло, там вільно себе почували лише постійні мешканці парламентського балагана.

От як промивали мізки простакам перед початком Другої світової війни в країнах так званої “демократії”, у своїй нетерпимості до інакомислення, що доходила до повного дебілізму!

Ми, як бачите, побажали тоді замінити продажний, беззаконний і вкрай обтяжливий для наших співвітчизників режим на Державу могутню, чесну, звернену обличчям до народу. З тієї пори нас і стали переслідувати як прокажених.

Ми, до речі, відмовилися, брати участь у розв’язанні 2-й світової війни, “божевільної й безглуздої”. І проте у вересні 1939 ця війна була нав’язана народам Європи спільними зусиллями марксистів і світового єврейства, відомих паліїв, які знайшли собі потужну підтримку в найбільших космополітів, що відрізняються вовчою жадібністю. Розпалення ненависті й терор зробили свою чорну справу.

Нам довелося витримати дивовижну світову війну, коли більшовицькі орди, сподіваючись на славну поживу, обрушилися на знекровлену у війні 1940-1941 років Європу. Вони, як бачите, побажали навернути нас до своєї віри.

Ми хоробро боролися: у ці страшні роки не доводилося шкодувати ні життя, ні пролитої крові. Ми зазнали все: і холод, і голод, і незліченні муки на крижаних безкрайніх рівнинах Східного фронту. Кілька мільйонів моїх товаришів по боротьбі впало смертю хоробрих на полі битви. Багато тисяч інших, після скількох випробувань, довгі роки перебували в неволі в себе на батьківщині.

Пройдисвіти від “дерьмократії”, яку чомусь продовжують іменувати демократією, люблять розповідати баєчки простакам про „жорстокості” тих часів, прагни, зрозуміла справа, звалити всю провину на своїх супротивників!

Жорстокості, так, їх творили, але тільки в СРСР, дорогому їх союзничку, що, побивши всі рекорди, з 1917 року вправлявся в знищенні своїх же громадян! Причому рахунок тут ішов на десятки мільйонів.

Ну а англійці, перші їхні емігранти, що перебралися через Атлантичний океан? Хіба ці свіжоспечені не досягли великої спритності в знищенні нещасних індіанців? А їх перебили більше чотирьох мільйонів (з п’яти мільйонів корінних мешканців Америки вижило біля двохсот тисяч). Дивовижний геноцид, що знищив цілу расу!

У період з 1941 по 1945, як у Європі, так і в Азії, наші герої застосовували унікальну тактику ведення війни, що стала надбанням XX століття. Ім’я її – тероризм. Варварські бомбардування Гамбургу, Кельна, Берліна, Дрездена, потім – Хіросіми й Нагасакі знищили сотні тисяч ні в чому не винних мирних жителів.

Після 8 травня 1945 року переможці преспокійно відправили під радянське ярмо сотні мільйонів громадян Східної Європи. В умовах тиранії їм довелося жити більше п’ятдесяти років!

Вони, і тільки вони, винні в тім, що в 194-5-1946 році в концентраційних таборах Франції й Німеччини з голоду вмерло біля мільйона німецьких військовополонених, у той час як склади ломилися від продовольчих припасів, які не видавалися нужденної цілком свідомо.

Вони, нарешті, сприяли загибелі багатьох мільйонів біженців, мирних жителів Пруссії, Сілезії, Німеччини й Судет, які були з у ході “расових чищень”, проведених з лютістю канібалів!

Американці, англійці – і їхні російські союзники, зрозуміло, яким сьогодні знову намагаються додати ангельський вигляд – дарма силкуються обвинувачувати нас в “расових чищеннях”. Події, що розвертаються нині в Боснії й Хорватії з математичною точністю відтворюють чоловіковбивчі досягнення “демократії”, я маю на увазі знищення більше чотирьох мільйонів індіанців, а також геноцид, що творить на конфіскованих після Другої світової війни в Німеччини землях! Сьогодні ці страшні цифри стали надбанням гласності. На дорогах вигнання знайшли свій кінець близько 2 280 000 німців, що померли з голоду або ж холоднокровно вбиті більшовиками і їх гірськими сеїдами. Вісімдесят тисяч біженців зникли безвісти. Мільйон, тих що вижили депортували в Сибір. Про ці мерзенності нам докладно повідав історик Жак де Лоні у своїй знаменитій книзі “Великий результат” (La grande debacle).

Тепер нам зрозуміло, чому в 1992 році американці й англійці – росіяни нині зробилися такими малюсінькими! – відповідали югославським загарбникам тільки слізьми й зітханнями. Те, що робили серби, американці й англійці, укупі зі своїми люб’язними радянськими союзниками, творили (або потурали подібним до дій) і раніше, причому в набагато більше значному масштабі! Мерзенні лицеміри, нам давно огиднули ваші крокодилячі сльози. Серби, що очищають в 1992 році цілі області від неугодних їм громадян, – усього лише ваші скромні послідовники!

Їхні вчителі – Сталін, Черчілль і Рузвельт, неперевершені кіллери першої половини двадцятого століття.

8 серпня 1992 року, у вигнанні

Про автора:
Леон Дегрель (15.06.1906 – 31.04.1994) – бельгійський (валлонський) націоналіст і революціонер. Засновник націоналістиного християнського руху “Christus Rex”. Творець унікальної бельгійської версії консерватино-революційної ідеології – рексизму – що поєднувала риси фашизму, націонал-соціалізму і католицького традиціоналізму. Неодноразово ув’язнювавсь ліберальним режимом Бельгії з свої погляди. Попри тривалу політичну діяльність і вагу в націоналістичному валлонському русі, на початку Другої світової вступив простим солдатом до Добровольчого легіону легіону СС “Валлонія”, заставши кінець війни в ранзі його командира. Після Другої світової знайшов притулок в Іспанії, звідки генерал Франко відмовивсь видавати його про-американському уряду Бельгії.  Згодом розпочав аквтину політичну, літературну і комерційну діяльність.  Активно пропагував ідею Європи вільних націй, нагалошував на міжнародному значенні націонал-соціалізму, заперечував так зв. холокост. Був і залишається культовою фігурою післявоєнного націоналістичного спротиву народів Європи. Помер як віруючий християнин у присутності священика, після останньої сповіді. Він був вірний своїй Ідеї до останньої години.

Ваш відгук